Тема: розповідь про заплакану дівчинку на бабусиному подвір’ї.
Ідея: автор показує драму, яка вирує в душі маленької дівчинки і про суть якої ми можемо лише здогадуватися з її відповіді: «Всіх». Нам складно знайти однозначне пояснення причини її плачу.
Основна думка: дитячий плач навіює загальне переживання дисгармонії життя, а проголошене вболівання «за всіх» вказує на недитяче сприйняття світу і змушує замислитись над складністю життя. Врешті, кожна людина має право сумувати за чимось і без видимої причини, а надто дитина.
Жанр: філософська лірика.
Персоніфікація: “розчарована осінь”, “клигає по дворі”, “на душі прохолода”.
Епітети: “дівчинка боса”, “розчарована осінь”
Образ дівчинки у вірші Ігора Павлюка “Дічинка”
Душа дівчинки сприймає весь сум, увесь біль, усі тривоги світу як свої власні, їй жаль усіх. Вона ще маленька, але вже відчуває відповідальність за долю світу. Єдине, що поки що може — поспівчувати, поплакати. Віриться, що коли вона виросте, то зможе діяти й зробити цей світ трохи кращим, добрішим
Климко пом'явся, переступаючи з ноги на ногу, і сказав: — Чудна ви. Кому ж вони зараз нужні, чорнобривці оті?
— Такого нема, — зітхнув Климко, розглядаючи тапочки.
Він скрутив цигарку, припалив од саморобної, з патрона, запальнички і сказав, огортаючись димом: — А сіль ти, синок, проминув. Кілометрів п'ятдесят зайвих пройшов. Сіль — це біла Артемівська. Чув?
Пролунало кілька автоматних черг — видно було, що стріляли вгору, — і натовп знову повернув на базарний майдан, розсипаючись у всі боки.
— От бачиш — і минулося, — сказав до дівчини швець, утираючи долонею закривавлені губи.
А дівчина згорблено, низько опустивши голову, тягла за ним свою тачку на дерев'яних колесах.
Він поскидав із себе одну за одною всі вкривачки: теплу ковдру, старе пальто, якісь кофти, діжурку свою — і встав, спустивши ноги додолу.
Объяснение:
1."...Ось над нами в небі зоряний Віз. Він іде Чумацьким шляхом,але це й дороги людей"
2.Краси людини без землі й краси землі без людини нема.
3.Найвища радість людини-орати і сіяти.