: «Одним із мотивів, які спонукали мене звернутися до верлібру, був намір писати так, шоб кожен вірш мав неповторний малюнок, иеповториий ритм»? AB. Голобородьков. ВВ. Підпалому. БВ. Сосюрі.
Не хлопець а золото — золото Кожному приємно, коли його називають золотою дитиною. Мама дуже любила свого єдиного синочка Василька, учня 5 класу. Хлопчик був не дуже старанним учнем: вчився абияк, часто обманював, ображав друзів і був дуже ледачимОдного разу, коли Василько повернувся додому, мама лежала у ліжку, важко дихаючи. Їй була потрібна до Хлопчик викликав лікаря. І поки чекав швидку до вирішив зробити матуся чай. Поставив чайник на плиту, а сам поклав голову на руки та заплакав. Він думав: “Чому я не слухав матусю, не допомагав їй?” Так він гірко плакав і раптом почув голос. Підняв голову і побачив маленького чоловічка з бородою у кумедному одязі. Гномик привітався та сказав, що давно гає за Васильком і готовий йому до Що ти хочеш? — Я дуже хочу не засмучувати маму, стати хорошим учнем, щоб у мене були друзі. — Я дам тобі три чарівні дарунки: сопілку, скриньку, клубочок. Вони обов'язково тобі до але ти повинен дуже постаратись змінитись. Раптом у двері подзвонили. Василько пішов відчиняти. Приїхав лікар. Він зробив мамі укол, виписав ліки. Хлопчик провів лікаря до дверей, чемно вислухав поради, попрощався. Лікар на прощання сказав мамі: “Ви швидко видужаєте. У вас не хлопець — золото”. З кухні пролунала сопілочка. Ось і перше бажання здійснилось. Син нагодував маму. Сів на кухні, відкрив скриньку чарівну і вперше вивчив самостійно домашнє завдання. Зранку він поклав чарівний клубочок у кишеню з надією, що він до знайти друзів у школі… У Василька усе налагодилось. Мама одужала, хлопчик добре вчиться, у нього є справжні друзі. Він закінчив школу, досягнув успіхів у житті.
Вчора бабуся Ірина розповідала діткам те що вона колись бачила, і це її дуже сильно вразило. Ось і ввечері в парку дітлахи обсіли її, як курчата квочку і вона почала розповідь. — Одного гарного, зимнього ранку коли я ще була маленька я пішла грати на двір. Коли я вишла я грала на вулиці з своїми друзями. Ось ми дуже довго грали і загубила свою рукавичку. Ми всі її шукали, а я дуже сильно змерзла в руки і пішла додому. Коли я прийшла, то там були зачинені двері. Я хотіла зігріти руки в кишенях, але там був сніг і я не могла покласти туди руки. Я знову пішла до друзів. Вони в мене звичайно запитали чому я повернулась. І я розповіла. Мої руки почали покриватися морозом і я ледве ними ворушила. Мому другові Сашку стало мене дуже шкода і він дав мені свої рукавички, а сам пішов додому. Напевно за іншими. Ми ще грали і Сашко також потім прийшов. Я дуже була вдячна йому. Потім коли я почала віддавати йому його рукавиці вон сказав мені, щоб я в них йшла додому. Я звичайно дуже йому була вдячна і зразу не хотіла погоджуватись, але згодом я взяла його рукавиці і пішла додому. Двері були зачинені тому, що моя мама ходила в магазин. Потім я їй все розповіла і вона дуже добре оцінила вчинок Сашка. Діти я хочу, щоб ви завжди були такими дружніми і допомагали одим одному. Цей вчинок можна назвати подвигом.
