27 листопада 1863 народилася ольга кобилянська у містечку гура-гумора в південній буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. з дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині.1868батька перевели до м. сучави. там ольга кобилянська познайомилася з місцевим парохом та українським письменником миколою устияновичем. як між родинами в цілому, так і між їх доньками, зокрема ольгою кобилянською і ольгою устиянович, зародилися приятельські стосунки, які тривали до кінця життя письменниці.1880-ті«гортенза, або нарис із життя однієї дівчини», «доля чи воля? »1891пізніше вона жила в селі димка, а з 1891 — у чернівцях.1894вона взяла активну участь у феміністичному русі. ставши однією з ініціаторок створення «товариства руських жінок на буковині», кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «дещо про ідею жіночого руху». письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя.1895повість «царівна»1896новели «аристократка», «impromptu phantasie».1898оповідання «valse melancolique».1895-1901повість «земля»1905повість «ніоба», «через кладку».1908«в неділю рано зілля копала…»1917«назустріч долі»1923«зійшов з розуму»1927«але господь мовчить…»1928«пресвятая богородиця, помилуй нас! »1933«не смійтесь»21 березня 1942померла у чернівцях.
Це сталося приблизно місяця тому. Я йшла зі школи, і вже майже підійла до свого дому, як раптом побачила синичку з пораненим крилом, до якої вже підкрадався кіт, а та не мала можливості злетіти. Мені стало її дуже шкода, і я швиденько підібрала її і прогнала того нахабного кота. Коли я принесла синичку додому, мама почала мене сварити, але потім дозволила залишити синичку, доки у неї не заживе крильце. Я доглядала за нею, гралася, годувала, і ось вона вже одужала. Мені дуже не хотілося її відпускати, але їй на волі краще. Та тепер, вона кожного дня прилітає до мого вікна і я годую її, і розмовляю з нею.
