У 70?х роках ХІХ ст. провідною темою українських письменників було, як уже зазначалося раніше, життя села. Реформа кріпосного права 1861 р., стрімка капіталізація принесли в селянський світ нові проблеми: хлібороб опинився перед складним вибором — господарювати по’старому чи йти в місто на заробітки, зберігати совість, давні моральні устої чи зректися всього цього заради виживання й збагачення, боротися за свої права чи підкоритися жорстокому світові… Відповідно нового забарвлення в літературі набули й характери селян.
Найпомітнішим здобутком нашого красного письменства в розкритті цієї теми вважається роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Це був перший «роман з народного життя», у якому, за визначенням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність у всіх її складностях і суперечностях.
Объяснение:
Якось діти посварилися знову, і стало їм дуже нудно. Зазирнули у вікно до свого Казкаря, бачать: сидить він сумний-сумнісінький і пише сумну-невеселу казку...
І чому він такий? — задумались. Їм було про що думати.
"До чого нам ці сварки, - думали діти. - Хіба ж є від них якась користь? Навпаки, всім на світі, не лише нашому Казкарю, стає сумно, коли діти часто сваряться, б"ються, галасують та плачуть. Тоді Казкар починає писати свої сумні та невеселі казки, від яких стає ще важче на серці, і не лише дітям, а й усім на світі. Але якщо ми припинимо ці сварки, як хороше стане жити на світі! І з"являться веселі, життєрадісні казки". І діти почали свої звичайні ігри та розваги, але ніхто не сварився, всі були чемними та уважними один до одного. І тоді Казкар розчинив своє вікно, на його вустах сяяла весела посмішка. "Я напишу для вас найвеселішу з усіх моїх казок", - так сказав Казкар. Він виконав свою обіцянку. Тепер він пише лише веселі казки.