Объяснение:
Епізод, описаний у новелі "Intermezzo", справді мав місце в житті М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, як про рятівну соломинку. Коцюбинський звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок, бо "дуже втомлений — і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені написати щось серед сільської тиші". Досліджуючи листи письменника 1908 року, можна побачити, що втома справді "відігравала" велику роль у його житті. В одному з листів він зазначає: "...душа ледве держиться в тілі". У листі до своєї знайомої О. Аплаксіної він пише: "С тех пор, как я очутился в полном уединении — чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочеться видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоє сердце, хочется очиститься и отдохнуть".
Навіть природа, яка згодом чарівною музикою зазвучить в "Intermezzo", спочатку викликає у письменника майже відразу. Проте Коцюбинський бореться з цією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу знову продовжити творчість. У листах до дружини закарбувався кожен крок цієї боротьби, нестримна жага творити: "Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома, але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може, таки переможу себе". А наступного дня: "...і знову не хочеться писати". Або: "Людей просто не переношу, а коли гуляючи десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись... Писати почав та й кинув..." І ось нарешті зустрічаються ті дійові особи, які потім увійдуть до твору: "Так полюбив зелені простори, сонце, що мені жалко години, проведеної в хаті".
Втома відступає. Письменник починає активно вдивлятися в природу, його захоплює її краса. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий свої переживання вилити на папір. Готовий творити.
ответ: - Привіт!
- Привіт! Давно вже тебе не бачила. Де ти буваєш?
- На річку часто іду, поплавати, позасмагати. Адже два рази в році літо не буває. Бо в липні день одбуває, а спека прибуває.
- Не раджу сьогодні тобі іти. Та й зірки сьогодні вночі яскраво не світили.
- Дуже шкода. А ти знов йдеш з батьками на поле?
- Так. Ідемо подивитися. Бо що улітку вродиться, то зимою згодиться. Літо запасає, а зима з'їдає.
- Бувай!
- Бувай! Не засмучуйся. Липень не тільки полудень літа, а й року. Ще буде багато сонячних днів.
Объяснение:
За Костевими дивацтвами, незрозумілістю, непривабливістю, відчайдушністю криється біль, прагнення привернути до себе увагу, комусь сподобатися, довести, що він все-таки людина, а не якась істота, про яку всі одностайно кажуть: «байстрюк». Автор уважно виписує найдрібніші деталі в показі поведінки й зовнішності Костя: він схожий на «забитого боязкого собаку», що вишкіряє зуби й гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Кость постає перед читачами як безправна, зацькована, несправедливо ображена й принижена усіма дитина.
Він може за себе постояти й я вважаю, що це дуже добре. У той же час він відчуває себе якось принижено.