Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й зігріється. Вдалині рожевіли крейдяні гори, а десь між них — місто Слов’янськ, біля якого солі — бери скільки схочеш. А за склянку солі можна було наміняти харчів.
Климко, після того як посиротів, жив удвох із дядьком Кирилом, машиністом великого паровоза. Дядько приходив зі зміни, питав, як тут його помічничок, чи не боявся вночі. Климко охоче прибирав воду за дядьком, насипав йому гарячої запашної юшки, хвалився своїми чепурними зошитами й очікував традиційного гостинця, якого той ніколи не забував привезти з поїздки. Одного разу дядьків паровоз не повернувся із рейсу — в нього влучила бомба. Загинули машиніст і його помічник. Климко залишився сам.
Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітно. Він залишив своїм нащадкам, тобто й нам у тому числі, прекрасні ліричні вірші й романси, філософські трактати, глибина змісту яких не досліджена повністю й дотепер, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять свою актуальність... Всі ці добутки мають надзвичайну художню й значеннєву цінність, і не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди. До того, як у Росії почав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще толком не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки езопа, Саади й інших. Однак прекрасні добутки закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача по багатьом причинам. У своїх байках Сковорода алегорично виражає основні ідеї своєї філософії: ідею праці, необхідність цінувати духовне вище матеріального, ідею самопізнання й духовного вдосконалювання людини, міркування, над проблемами виховання й самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх у такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? У першу чергу він мистецьки добирав сюжети для своїх байок. В описах тварин, птахів, рослин, ми відразу ж довідаємося певні риси людського характеру, певні типи людей. Тому читач одержує відразу «два в одному»: і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одну він вкладає сюжет, у другу - мораль до цього сюжету, поясненню й підтвердженню, тих думок, що вже самі собою на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав «сила». І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищати людей, змінювати до кращого їхньої душі, виправляти їхні життєві принципи...
1. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка-Павлусем звали. 2.Було,власними руками годує,а він, телепень,тільки глита та,як той пуцьвіріньок знов рот роззявляє. 3.Так його вигнало та розперло,такий став гладкий та опецькуватий. 4.Раз вночі розвередувався та й кричить "Меду та й меду". 5.За матір`ю і батько ноги простяг,а Павлусь і не схаменувся,як зостався сиротою. 6.Тільки йому і роботи,що цілісінький день їсть та спить. 7."Як Бог дасть,то й у вікно кине,Не піду" 8.Щаслива нитка до смерті не ввірвалась Павлусеві.
І
Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й зігріється. Вдалині рожевіли крейдяні гори, а десь між них — місто Слов’янськ, біля якого солі — бери скільки схочеш. А за склянку солі можна було наміняти харчів.
Климко, після того як посиротів, жив удвох із дядьком Кирилом, машиністом великого паровоза. Дядько приходив зі зміни, питав, як тут його помічничок, чи не боявся вночі. Климко охоче прибирав воду за дядьком, насипав йому гарячої запашної юшки, хвалився своїми чепурними зошитами й очікував традиційного гостинця, якого той ніколи не забував привезти з поїздки. Одного разу дядьків паровоз не повернувся із рейсу — в нього влучила бомба. Загинули машиніст і його помічник. Климко залишився сам.