Привіт, Василь на жаль, ти не дожив то того моменту коли наша найкраща країна стала незалежною від режиму СРСР, Ти не поступився ти писав вірші в умовах в'язниці, виступав проти влади, намагався українізувати Україну, ти справжній герой нашої країни на жаль більше таких як ви не будете, Василь на жаль вас наше молоде покоління не пам'ятає, а дуже то і дарма ваші вірші дуже красиво звучать і на довго вiдкладаеться в пам'яті Ваша мрія збулася, ви принесли свою жертву за те щоб Україна була незалежною державою, на мою думку, ви внесли величезний вкладення за це я вам і вдячна.
Пойдёт
Объяснение:
1.В образі дядька Лева авторка втілила ідею злагодженого співіснування людини і природи. Він звичайний селянин, проста й мудра людина.
2.Дядька Лева поважають всі, прислухаються до його порад. Він багато знає і має великий життєвий досвід.
3.Дядько Лев добре ставився до Мавки і оберігав її.
4.Образи дядька Лева й Мавки багато в чому споріднені — вони уособлюють духовну й душевну красу, прагнення до гармонії.
5.Образ Мавки є символом добра, духовності й краси.
6. З одного боку юнак має співочу душу творця, з іншого — йому не чужі почуття власника, егоїста. Це підтверджують і слова Мавки, яка говорить: «У тебе голос чистий, як струмок, а очі непрозорі»
7. Мати Лукаша й Килина сповідують переважно практичні цінності. Краса довкілля, якою захоплюється мудрий дядько Лев, не викликає жодного відгуку в душах цих жінок. Обидві свого часу овдовіли, тож необхідність дбати про родинний добробут ще більше обмежила коло їхніх інтересів дрібними щоденними турботами.
8. Драма-феєрія «Лісова казка» хоча і схожа на справжню казку, та не являється нею, адже занадто багато реального у ній відображено. Мене вразили насамперед, людські почуття, переживання та вчинки. Можливо, саме тому вона і залишається актуальною та популярною. Я вважаю, що прочитавши цей твір неможливо залишитися байдужим. Він пробуджує в нас найкращі почуття, мрії та сподівання.
9.Мавка – лісова царівна – закохується у Лукаша щиро і віддано. Вона залишає своє звичне життя, ліс, у якому жила весь час, матір-вербу і йде до людського житла, бо саме там мешкає її коханий. Лукаш – звичайний сільський хлопець – не має таких високих прагнень і поривань, як Мавка. Він прагматичний і звик шукати вигоду у тому, що відбувається. Лукаш захопився лісовою царівною, але, зрозумівши, що вона не пристосована до людського життя, до побуту, зраджує її. Тож цей хлопець просто не здатен був зрозуміти всю глибину і щирість почуттів Мавки, як ми, люди, ніяк не можемо повірити у те, що природа – жива. Можливо, якби дівчина не так сильно кохала його та не так розчинялася у ньому, він би більше цінував її почуття… Таким чином, на прикладі Маки і Лукаша письменниця показала нам одвічний конфлікт двох світів: людського та природного. Звичайно, Лукаш, врешті-решт, зрозумів, що втратив разом з лісовою царівною, власне, сенс свого життя. Але змінити вже нічого було неможливо.
10. Ідея гармонії людини і природи втілена в образі Мавки, яка любить і береже природу, тонко відчуває музику. У ній чудово злилося духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Вона пробудилась у лісі, одягнена в ясно-зелене вбрання, з розпущеними чорними косами. Вона виглядає дуже чарівною після свого пробудження. Мавкою всі захоплюються. Вона любить красу і виступає проти всього, що її руйнує. Лісова дівчина хоче великого кохання. Душа і мрії Мазки були світлими, як самоцвіти. Як і інші лісові істоти, дівчина волелюбна. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди. Музичний дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває особливої сили в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мавкою.
Відповідь:
Не знаю у чому суть питання, але особисто мене саме більше вразила історія кохання бабусі і дідуся Михайлика. Сусідам було дивним те, що дідусь так жалував все життя свою дружину. "Коли дiдусь пiзно повертався з роботи чи заробiткiв, то шкодував будити свою дружину, а сiдав на призьбi коло її вiкна i отут, припадаючи росою, засинав до ранку". Дідусь і бабуся народилися ще кріпаками, а побралися вже вільними. Все життя вони важко працювали. "I наоралися, i насiялися, i накосилися його усi бiлявi сини й онуки, аж поки не взялися їх косити вiйни i смерть. Косила вона, не жалуючи, i залишилось тепер з усього нашого великого роду тiльки двоє чо-ловiкiв...". В повісті немає ні однієї згадки про те, щоб бабуся гримала на дідуся чи когось з родини. Навіть за те, що дідусь, хильнувши лишнього, викупив на базарі не самого кращого коня, бабуня лише жартувала і підсміювалася. А ще вона дуже любила свій сад. " Кожне деревце тут посаджене її руками, й до кожного з них вона мала своє тихе слово. Було так цiкаво слухати, коли бабуся, наче з рiднею, розмовляє з деревами, тому я й ув'язуюсь за нею. Але бабуся не полюбляє, щоб хтось прислухався до її розмови з садком". Коли дідусь помер, то бабуся пережила його зовсім не надовго. Тяжко сумувавши, вона злягла, "а коли почула свою смертну годину, пiдвелася, сама вибiлила стiни, помастила долiвку, принесла з городу прив'ялих чорнобривцiв, купчакiв i панiстки, розкидала по хатi i звелiла увечерi скликати рiдню. При поганенькому, бензином заправленому, слiпаку востаннє вечеряла зi своїм родом бабуня. I хоча її думи i очi вже летiли у небо, нiхто не вiрив, що вона прощається з свiтом: адже i мастила, i прибирала сьо-годнi в хатi, i нiчого, крiм душi, не болiло в неї... Та, напевне, бiль душi — найстрашнiший бiль. Через день бабуню поховали поруч з дiдусем. Рiдня i осiннiй день плакали над її могилою, а з цвинтарної грушi в могилу впала грушка. Напевне, для того, щоб бабуня й на тому свiтi садила сади..."
Пояснення: