Чарівна ніч перед Різдвом в однойменній повісті М. Гоголя починається з фантастичної події. Із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. Там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. Незабаром відьма набрала їх повний рукав. Чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. І тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. Навіть дорогу до шинку важко було знайти.
Досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я Солоха. Вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. Чорт слідом за Солохою через пічну трубу проникнув до хати.
Чого тільки не буває у святкову ніч! То ж і коваль Вакула мандрує з Диканьки до Петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої Оксани черевички самої цариці. Зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики.
А яке ж свято обходиться без жартів і сміху! Сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. Сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до Солохи на вогник. Ніхто з Солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані Чуб - не хотіли, щоб їх там хтось бачив. То ж Солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. І такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси!
Сміється читач і над пузатим Пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний б. Він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. А вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот Пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу.
У ніч перед Різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. Замість того, щоб дошкулити Вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині.
Повість М. Гоголя "Ніч перед Різдвом" входить до першої збірки письменника "Вечори на хуторі біля Диканьки". В цих повістях автор змалював милу його серцю Україну, де він народився та виріс. У них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.
Князь Ігор — головний герой пам'ятки. Він воїн, політичний діяч Русі. Здійснив свій подвиг в ім'я рідної землі. Не маючи можливості взяти участь у поході проти половців у 1184 році, князь Ігор, запальний, честолюбний, побоюючись підозри у небажанні виступити проти половців, вирушив у похід самостійно. Незважаючи на затемнення сонця, лиху прикмету, князь не повернув додому, промовив воїнам слова, що стали крилатими: «Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути».
Ігор закликав русичів або «голову свою положити, або напитися шоломом з Дону». Раптовість нападу на ворога важила дуже багато. І в п'ятницю, 10 травня, русичі розбили половецькі війська, взяли великі багатства: «золото, і наволоки, і дорогі оксамити». Але автор наголошує, що не багатство було основною метою походу. Князь Ігор узяв собі тільки почесні військові клейноди — «черлен стяг, біла коругов, черлена гілка, сріберне ратище».
Другого дня хоробро билися Ігор та Всеволод. Битва була жорстокою, сили були нерівні. Князі Святослав Ольгович і десятилітній син Ігоря Олег загинули: «молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою там заволоклися і в морі потонули». Князя Ігоря було взято у полон.
Епізод утечі Ігоря з неволі надзвичайно поетичний, емоційний, напружений. Йому передували вагання князя: «Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поле мірить од великого Дону до малого Дінця». Природа наче відгукується на мольбу Ярославни, всієї Руської землі й допомагає князю: «Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов'ї веселими піснями світ просвічають».
Услід Ігорю помчали половецькі хани Гзак і Кончак. Картини втечі порівнюються автором з перебігом подій у казках: князь «на бистрого коня метнувсь і скочив з нього сірим вовком... Полетів соколом над млою...»
Даремно переживав Ігор. Русичі радіють поверненню князя: «Землі раді І городи веселі». Так автор хоче показати спільність інтересів усіх руських лніщей.
«Слово о полку Ігоревім» пройнято ідеєю патріотизму, закликом до князів об'єднатися перед навалою ворога, перетворити Київську Русь на могутню монолітну централізовану державу. Утвердженню цієї думки підпорядковано й розкриття найкращих рис головного героя, найдорожчого духовного скарбу нашого народу — «Слова о полку Ігоревім».
«Слово о полку Ігоревім» — геніальний витвір києво - руського письменства. Цей твір стоїть поруч з такими пам'ятками, як індійський та іранський епос, англійський епос «Беовульф», французька «Пісня про Роланда», німецька «Пісня про Нібелунгів». Створене напередодні татарського лихоліття, воно перейняте тривогою за долю України-Русі, сповнене глибоким патріотичним почуттям.
Князь Ігор — головний герой пам'ятки. Він воїн, політичний діяч Русі. Здійснив свій подвиг в ім'я рідної землі. Не маючи можливості взяти участь у поході проти половців у 1184 році, князь Ігор, запальний, честолюбний, побоюючись підозри у небажанні виступити проти половців, вирушив у похід самостійно. Незважаючи на затемнення сонця, лиху прикмету, князь не повернув додому, промовив воїнам слова, що стали крилатими: «Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». Ігор закликав русичів або «голову свою положити, або напитися шоломом з Дону». Раптовість нападу на ворога важила дуже багато. І в п'ятницю, 10 травня, русичі розбили половецькі війська, взяли великі багатства: «золото, і наволоки, і дорогі оксамити». Але автор наголошує, що не багатство було основною метою походу. Князь Ігор узяв собі тільки почесні військові клейноди — «черлен стяг, біла коругов, черлена гілка, сріберне ратище».
Другого дня хоробро билися Ігор та Всеволод. Битва була жорстокою, сили були нерівні. Князі Святослав Ольгович і десятилітній син Ігоря Олег загинули: «молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою там заволоклися і в морі потонули». Князя Ігоря було взято у полон.
Епізод утечі Ігоря з неволі надзвичайно поетичний, емоційний, напружений. Йому передували вагання князя: «Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поле мірить од великого Дону до малого Дінця». Природа наче відгукується на мольбу Ярославни, всієї Руської землі й допомагає князю: «Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов'ї веселими піснями світ просвічають».
Услід Ігорю помчали половецькі хани Гзак і Кончак. Картини втечі порівнюються автором з перебігом подій у казках: князь «на бистрого коня метнувсь і скочив з нього сірим вовком... Полетів соколом над млою...»
Даремно переживав Ігор. Русичі радіють поверненню князя: «Землі раді І городи веселі». Так автор хоче показати спільність інтересів усіх руських лніщей.
«Слово о полку Ігоревім» пройнято ідеєю патріотизму, закликом до князів об'єднатися перед навалою ворога, перетворити Київську Русь на могутню монолітну централізовану державу. Утвердженню цієї думки підпорядковано й розкриття найкращих рис головного героя, найдорожчого духовного скарбу нашого народу — «Слова о полку Ігоревім».
Чарівна ніч перед Різдвом в однойменній повісті М. Гоголя починається з фантастичної події. Із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. Там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. Незабаром відьма набрала їх повний рукав. Чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. І тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. Навіть дорогу до шинку важко було знайти.
Досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я Солоха. Вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. Чорт слідом за Солохою через пічну трубу проникнув до хати.
Чого тільки не буває у святкову ніч! То ж і коваль Вакула мандрує з Диканьки до Петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої Оксани черевички самої цариці. Зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики.
А яке ж свято обходиться без жартів і сміху! Сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. Сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до Солохи на вогник. Ніхто з Солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані Чуб - не хотіли, щоб їх там хтось бачив. То ж Солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. І такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси!
Сміється читач і над пузатим Пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний б. Він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. А вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот Пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу.
У ніч перед Різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. Замість того, щоб дошкулити Вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині.
Повість М. Гоголя "Ніч перед Різдвом" входить до першої збірки письменника "Вечори на хуторі біля Диканьки". В цих повістях автор змалював милу його серцю Україну, де він народився та виріс. У них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.