Петро Гулак-Артемовський ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Його кращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму.
В історії української літератури значення Гулак-Артемовського визначається його положенням наступного за Котляревським поета, який, використовуючи творчі методи останнього (бурлеск, травестія), спробував ввести в українську літературу ряд нових жанрів (балади: «Твардовський» (опублікована в журналі «Славянин» в 1827 році), «Рибалка»).
Объяснение:
Дослідники творчості Шекспіра стверджують, що в історії мистецтва немає іншого прикладу такої стійкої і тривалої популярності п'єси, ніж популярність шекспірівського "Гамлета". Майже триста років ця трагедія ставиться на сценах театрів усього світу. І кожне покоління, люди різних національностей шукають у ній відповіді на питання, що їх турбують. Секрет такого постійного інтересу до трагедії — у філософській глибині і гуманістичній насназі цього твору, в майстерності Шекспіра-драматурга, який втілив загальнолюдські проблеми в художні образи.
Образ Гамлета — центральний у трагедії Шекспіра. Вже на початку п'єси визначається головна мета цього героя — помста за вбивство батька. Відповідно середньовічним уявленням — це його обов'язок, але Гамлет — людина нового часу, він гуманіст, і жорстока помста суперечить його натурі. Щоб прийняти рішення, йому треба добре зважити, чи змінить що-небудь у світі смерть Клавдія. Навколо себе він бачить лише зраду і підступність (мати зрадила батька і вийшла заміж за його вбивцю, Гамлета зраджують найвірніші друзі й допомагають убивці). Він розчаровується навіть у своєму коханні й залишається самотнім.
Його роздуми про призначення людини набувають трагічного забарвлення (сцена на цвинтарі). Зло, вважає він, має чи не космічний характер, і людина — дуже слабка істота, щоб протидіяти йому. Події трагедії ніби підтверджують ці міркування героя: безвинно гине Офелія, а зло залишається непокараним. Гамлет не може змиритися з цим, але й не знаходить у собі сил протидіяти. Якщо він стане вбивцею, то перейде на сторону зла і тим посилить його
19 жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів. О. Пушкі
ОТВЕТ НА СВОЙ ВОПРОС УЗНАЕШЬ КОГДА ПРОЧИТАЕШЬ.