Образ жінки завжди відігравав величезну роль в житті та свідомості людства. Прадавні слов'яни поклонялися жінці, як богині. Упродовж багатьох століть зверталися вони з піснями і молитвами до своєї святої захисниці, берегині — до матері чи просто жінки, увічнюючи її благословенне ім'я.Іван Котляревський у своїй п 'єсі «Наталка Полтавка», узагальнивши усі найкращі риси українок, жінок, що дарують щастя і любов, створів ідеальний образ головної героїні — дівчини Наталки. Образ цієї дівчини — ідеал національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня і внутрішня краса.Наталка Полтавка постає перед читачем простою і чесною, роботящою і розумною дівчиною:Не багата я і проста, но чесного роду,Не стиджуся прясти, шити і носити воду, —співає вона про себе. Для дівчини найбільшим багатством є «добре ім'я», це свідчить про її скромність і самоповагу. Із слів інших персонажів п'єси можна зробити висновки про ті прекрасні риси вдачі, якими наділена дівчина: доброта і чуйність, щирість і чесність. «Золото — не дівка!.. Кроми того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою...», — розповідає виборний про неї. Наталка щиро й віддано кохає Петра, вірно чекає його чотири роки, не маючи від нього жодної звістки. Дівчина має велике серце, що здатне на справжні почуття. І тільки глибоке шанування матері та співчуття до неї змушують дівчину погодитися на шлюб з возним. Заради старої, убитої недолею матері вона готова піти на самопожертву — на нещасливе життя з нелюбом. «Добра дитина», — характеризує Терпелиха дочку. І цю доброту серця, а також розум і щирість, почуття людської гідності і самоповаги відчуваємо ми протягом усієї п'єси. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також через мову. Дівчина володіє прекрасною народною мовою, насиченою приказками і прислів'ями. Часом її мова виливається в пісню, і тоді в її словах чується глибокий ліризм, щира задушевність, розкривається багатство душі і серця.Наталка Полтавка — це ідеальний образ української дівчини з усіма її чеснотами, він захоплює і чарує своєю життєвою правдивістю і символізує носія культурних традицій нашої країни.
Повість Вольтера «Простак» закінчилась сумно. Однак Гордон, який до самісінької смерті приятелював з Простаком, стверджував: «Нещастя інколи йде на добре».. . а скільки ще чесних людей на світі можуть сказати: «У нещасті немає нічого доброго! »
Але у «Простакові» стан речей не зображений фатально безвихідним. За Вольтером, позитивний приклад поруч, за ла-Маншем, — у англії, яку так любить Простак.
Для того, щоб пояснити обидві точки зору, ми сьогодні пригадаємо трагічну долю мадемуазель де Сент-ів і гуронця, а також спробуємо зрозуміти сутність полеміки гуронця і Гордона в Бастилії.Перебування Простака в Парижі починається з в’язниці. і не вилізти б йому звідти довіку, якби не.. .
Утім, попередньо треба ще раз відзначити художню майстерність автора. У повісті є «дзеркальна» , перехресна ситуація: гуронець їде до Парижа передусім для того, щоб визволити з монастиря панну Сент-ів, а в результаті вона визволяє його.
Щоб визволити коханого, Сент-ів була вимушена зрадити його. Отже, для того щоб стосовно однієї людини здійснився акт справедливості (щоб Простака звільнили) , треба, щоб стосовно іншої людини здійснився акт несправедливості (панна Сент-ів змушена віддатися вельможі Сен-Пуанжу) . Такий стан справ називається беззаконням.
У Парижі панна де Сент-ів попросила єзуїта влаштувати її до «якоїсь доброї побожниці, яка уберегла б її від спокуси» . Яка їдка іронія Вольтера!
«Побожниця» , жінка, не менш поблажлива, чим єзуїт, висловлювалася ще ясніше:
«Леле, — казала вона, — рідко справи йдуть інакше в цьому дворі, такому ґречному, такому галантному, такому вславленому: найменші й найзвичайніші посади дають часто лише за таку ціну, якої вимагають од вас. Слухайте, ви викликали в мені довіру й приязнь: признаюся вам, що коли б я була така вперта, як ви, мій чоловік не посідав би тої невеличкої посади, з якої живе; він знає це й зовсім не сердиться.. . <...> Ваше становище набагато краще: мова йде про те, щоб повернути вашого чоловіка на світ божий і одружитися з ним; це святий обов’язок, і ви повинні його виконати. <...> Що за лабіринт неправди! Що за країна! »
Що стосується Простака, він «з’явився в Парижі й у війську під іншим іменем» , і в цьому разі зникнення імені можна тлумачити як зникнення тієї людини, яка його носила. Отримавши посаду, яка давала йому засоби для існування, він перестав бути самим собою.
Мабуть, саме через ці реалії французького життя тієї доби «Простака» , на відміну від інших філософських повістей Вольтера, відносять до просвітницького реалізму.
сміх-сміхота- епітет
хижий Котюго, - епітет
Бузовір, харциз і катюга! - епітети
Очі в тебе злі, завидющі, - епітети
В тебе зуби і пазурі хижі, - епітети
Жадний, кровожерний, неситий, - епітети
Ні тобі жалю, ні пощади: - метафора
нігті погані - епітет
очі захланні - епітет
Та не був наш кіт страхопудом, - метафора
жахи мені невимовні! - епітет
Аж три короби - всі неповні. - метафора
Ви нікчеми всі, боягузи! - епітети
Ви скажіть мені, душі ниці, - епітети
мізерники шилохвості - епітети
Живете з брехні та неправди. - метафора
душі ниці - епітет
винищу підлу зграю - епітет
де той горластий - епітет
Ні душі тобі. - метафора
Пусто й голо. - метафора
сміх то був, сміхота - епітет