Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це — травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.Я пишаюся тим, що живу в країні з такою багатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба
ЧИМ ЗБАГАТИЛО МЕНЕ ВИВЧЕННЯ УКРАÏНСЬКОÏ ЛIТЕРАТУРИ Художня лiтература - це особлива форма естетичного освоєння свiту, за до якоï кожна людина збагачує себе духовно. Особисто я, вивчаючи лiтературу, розширила уявлення про стародавнi епохи. Лiтература навчила мене мрiяти, переживати разом iз персонажами творiв, збагатила мою мову, адже мова творiв i усноï народноï творчостi, i украïнських письменникiв - це зразок, це мовленнєвий орiєнтир. Украïнський народ має велику культуру i славну iсторiю. Твори украïнськоï лiтератури допомагають заглибитись у iсторiю нашоï культури, збагнути, як i чим жив наш народ у рiзнi часи i епохи. Зрозумiти душу народу, його внутрiшню велич i красу, безмежну любов до Украïни до поетичнi твори. У восьмому класi ми вивчали лiричнi пiснi, у яких - любов, терпiння, переживання, вiчне почуття кохання. Поетичне слово Тараса Шевченка, Iвана Франка, Лесi Украïнки розкриває високi моральнi цiнностi нашого народу: чеснiсть, незламнiсть, вiдданiсть. Я була вражена майстернiстю Лесi Украïнки i з великим задоволенням прочитала поему "Давня казка". Поема до зрозумiти працю поета, зазирнути у майстерню письменника. Я зрозумiла: щоб народ знав i пам'ятав твори, автор має намагатися, щоб його слово було, як "пiсня i дзвiнким, i гучним", щоб "розходилось свiтом стоголосою луною". Проза Уласа Самчука, Iвана Багряного, Павла Загребельного, Володимира Малика - це твори, якi поглибили знання з iсторiï Украïни, розповiли про вiрних синiв i дочок. Хто не захоплювався красою i розумом Роксолани, ïï любов'ю до Украïни i вiрнiстю у коханнi? Образ цiєï легендарноï дiвчини хвилюватиме ще не одне поколiння. Твори украïнськоï лiтератури збагачують духовно, виховують патрiотiв, прищеплюють любов до рiдного краю, до батькiвського дому, до Украïни. Вони вiдтворюють дiйснiсть правдиво, яскраво, поетично, подаючи вiдомостi про боротьбу за нацiональну самостiйнiсть i соцiальну справедливiсть.
Подорож Маленького принца – це шлях пізнання світу, шлях до істини.)