Книжка... Для одних людей — це скарб неоціненний, для інших — річ, як і тисячі речей повсякденного побуту, для третіх — данина моді, розкіш, додаток до хатнього інтер'єру. Є й такі, для яких книжка нічого не значить.
Шана й любов до книги починається з колиски, йде від батька-матері. Сім'я, в якій не читають книжок, — духовно неповноцінна.
Та й як можна не любити книгу? З давніх-давен люди намагалися писати. Звичайно, в них не було паперу, його замінювали стіни печер, камені, шкіра вбитих тварин. Потім люди навчилися виготовляти книги з глини. Але на них незручно було писати, вони були дуже важкі. Та людина поступово удосконалює книгу. Справжній папір, схожий на сучасний, люди навчилися робити дві тисячі років тому.
Сьогодні книга скрізь із нами. І в книг, як і в людей, своє життя, своє минуле і майбутнє. Є книги, які приваблюють до себе читачів будь-якого віку.
Література доби середньовіччя – одна з найцікавіших сторінок історії культури людства. Ця доба тривала приблизно з ІІІ – IV століття до другої половини ХІІІ століття в Європі, а на Сході – до ХІХ століття. Середні віки були добою, коли зароджувалися нації, активізувалося їхнє суспільне та культурне життя, формувалася література на національних мовах. Наукові дослідження аргументовано довели, що середньовічній культурі притаманні і досягнення, і глибина змісту, і свої суперечності. Середньовічна література являє собою велику різноманітність та строкатість жанрових форм. У ній розвивались майже всі роди літератури. У творах того часу ми бачимо поєднання фольклорних, клерикальних (церковних) і освітніх мотивів, наслідування античних і східних літературних традицій. Китайська література вже нараховує кілька тисячоліть. Це одна з найцікавіших і найоригінальніших літератур світу. Середньовіччя займає в ній особливе місце. Цей період охоплює майже півтори тисячі років – ІV–ХІІІ століття. Правління династій Тан (VІІ – VІІІ ст.) – час розквіту китайської середньовічної культури. Це відбувалося завдяки політичному та економічному розвиткові країни. Дві столиці китайської імперії – Чаньян та Лоян – були відомими політичними та торговими центрами, в яких з’явилося книгодрукування. Розвивалася музика, образотворче мистецтво, література, наука. У Китаї панував культ книги. У бібліотеках все сприяло вдумливому читанню: стояла повна тиша, курилися пахощі. Читач ніколи не торкався сторінок пальцями – він перегортав їх довгими нігтями, повільно і дбайливо. Особливим попитом користувалися збірки віршів, адже уміння писати вірші було найважливішою умовою для отримання посади: лише той, хто володіє секретами віршування, мав змогу складати державні екзамени. Жодне дружне застілля не обходилося без віршів, їх присвячували одне одному під час зустрічей чи розставання. Вважалося, що поезія здатна замінити ліки, втамувати душевний біль. Число поетів у Китаї вимірювалося десятками тисяч, а їх творів – десятками тисяч томів. Існували особливі правила складання та читання віршів, адже своєрідністю китайської поезії є те, що у вірші немає ні переносів фрази з рядка в рядок, ні граматичних узгоджень рядків – вони поєднувалися паралелізмом (по черзі зображуються стан природи і стан людської душі). Основні жанри китайської поезії середньовіччя – ші і ци. Ші – вірші з дворядковою строфою, фіксованого розміру. Ци – вірші пісенного типу, які, на відміну від ші, складаються з нерівних рядків. Творчість уславлених китайських поетів Лі Бо та Ду Фу припадає на період розквіту філософії даосизму. Ієрогліф „дао” перекладається з китайської як „шлях” чи „закон”, „правило”. За цим вченням, людина – частина всесвіту, людина і природа – єдине ціле, людина підпорядкована дао – загальному законові. Пізнати дао – шлях природи – призначення вільної людини, бо це її шлях також. Китайські поети були найосвіченішими людьми і у своїй більшості знаходилися на державній службі (якщо не все життя, то хоча б тимчасово). Вони добре зналися на історії, філософії, мистецтві й поєднували все це з багатим життєвим досвідом. Виконуючи нелегкі обов’язки чиновника, вони вступали у складні стосунки між владою і людиною, владою і народом.
Шана й любов до книги починається з колиски, йде від батька-матері. Сім'я, в якій не читають книжок, — духовно неповноцінна.
Та й як можна не любити книгу? З давніх-давен люди намагалися писати. Звичайно, в них не було паперу, його замінювали стіни печер, камені, шкіра вбитих тварин. Потім люди навчилися виготовляти книги з глини. Але на них незручно було писати, вони були дуже важкі. Та людина поступово удосконалює книгу. Справжній папір, схожий на сучасний, люди навчилися робити дві тисячі років тому.
Сьогодні книга скрізь із нами. І в книг, як і в людей, своє життя, своє минуле і майбутнє. Є книги, які приваблюють до себе читачів будь-якого віку.