Тест . Карпенко-Карий «Сто тисяч» 1. Як Пузир зустрів Романа?
а) З хлібом-сіллю;
б) запросив у хату до столу;
в) виявив незадоволення до хлопця;
г) попросив його почекати у фургоні.
2. З яким першим питанням звернувся Герасим до сина після його приїзду від Пузиря?
а) «Чого ти так запізнився, мабуть, упівночі приїхав?»;
б) «Як приймали, як частували?»;
в) «Чи уподобались дівчата?»;
г) «Як панич зустрів Бонавентуру?».
3. Хто був у Пузиря в гостях, коли Роман з Бонавентурою приїхали до нього?
а) Церковний служитель;
б) уїзний суддя;
в) головний казначей;
г) офіцери.
4. З якою домашньою худобою порівняв Герасим родину Пузиря?
а) Свинями;
б) конями;
в) волами;
г) биками.
5. Порода свиней, яка була у Пузиря:
а) ландраси;
б) завідські;
в) німецькі;
г) англійські.
6. Скільки Смоквинов, за словами Гершка, позичав на «улучшенія хазяйства» грошей?
а) Мільйон;
б) три тисячі;
в) п’ять тисяч;
г) мільярд.
7. Через що Жолудь хотів купити землю у Смоквинова? Бо у того був:
а) гарний фруктовий сад;
б) ставок, де можна купати овець;
в) багатий ліс;
г) великий гай.
8. «Упустіть землю Смоквинова… все одно що»:
а) кинутися одягненим у воду;
б) залишитися голодним;
в) пошитися у дурні;
г) посиротить свою землю на віки вічні.
9. Від якого слова Савки після його повернення із казначейства «як… пташки защебетали перший раз весною, так радісно зробилось на серці від цього слова» Калитці:
а) годяться;
б) обмінні;
в) вірогідні;
г) пройдуть.
10. Де Савка не користувався фальшивими грошима?
а) У трактирі;
б) лавці;
в) казначействі;
г) банку.
11. Співаючи на радощах, Герасим порівнював горілку з:
а) соком;
б) варенням;
в) медом;
г) цукерками.
12. Гершко з батьком «землю держать…» у:
а) жолудя;
б) Пузиря;
в) Невідомого;
г) Кукліновського.
фашистськоï окупацiï Украïни, вiдкриваючи дещо призабуту
сторiнку нашоï iсторiï. Головний герой твору Климко — це
хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати
ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою-
немовлям i себе з другом.
Климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в
собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. За вiком вiн
був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його
страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. А ще,
здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож Климка i
вчишся у нього рiшучостi та милосердю .
Це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. Автор
розповiдає про зустрiч на базарi Климка та Зульфата зi своєю
вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. З цього часу у
друзiв зявилося благородне бажання до й, i вони беруть на
своï слабкi плечi усi турботи про Наталю Михайлiвну з Олею, стають
ïх опорою. Саме опiкуючись ïх життям у першу чергу,
вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем
рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд Нiмеччини,
хоч мiг розплатитися за це життям. I ми розумiємо, що справжнi
люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи
спiвчуття й милосердя до iнших.
Пiзнiше ми бачимо Климка пiд час перебування у тiтки Марини, яка
виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити.
Але хлопчик, хоч йому i подобалося у доброï жiнки, не погодився, бо
вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. Менi
здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується
доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв-
украïнцiв.
Та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели
повернення Климка з торбиною солi на станцiю, до радянському
полоненому i смерть хлопчика. Пiсля небезпечноï дороги, пiсля
важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад Климко з
дорогоцiнною сiллю. I тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як
пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв.
Та навiть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає
не про себе, а про iнших. Забувши про небезпеку, вiн показує
радянському полоненому воïну, куди втiкати. Тут i скосила його
черга з нiмецького автомата: Вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях,
тихо ойкнув i впав. А з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на
дорогу сiль.
Перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє
безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i
вiдчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всiх дiтей вiйни, якi
виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.