Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.
..Почувся вистріл, Климко впав на землю... Куля не влучила в хлопця, а тільки зачепила його, але він все одно втратив свідомість - через шок та втому. Чоловік та жінка, які також потрапили під розстріли і тікали з місця події побачили хлопця ли та забрали з собою. Чоловіка звали Мартин, а жінку Оксана, Мартин працював місцевим лікарем та вже довгий час лікував поранених у маленькому воєнному госпіталі, а Оксана була вчителькою і на тей час не правцювала. Дітей у них не було і щоб якось згладити це гре, вони вирішили врятувати хлопчика. Мартин побачив, що за весь час хлопець втратив багато крові і почав його лікувати, але щоб не залишати його без нагляду, то вирішив залишити його вдома під наглядом жінки. Декілька днів лікар працював над Климком, боровся зі смерттю і нарешті хлопець прокинувся. Деякий час Климко поправлявся та нарешті видужав. Мартин часто брав його на роботу як маленького помічника, а Климкові це було в радість. За час проживання в цій сім'ї від дуже звик до добрих людей і хотів їм завжди допомагати. Згодом війна закінчилася, Климко поїхав до столиці, щоб навчатися на лікаря. Там познайомився з хорошою дівчиною, яка йому дуже сподобалася. Після закінчення університету, хлопець завів сім'ю та став працювати районним лікарем у тому місці де проживав Мартин. Прийшов йому на зміну. Згодом дружина Климка подарувала Мартинові та Оксані внуків і бабуся та дідусь проводили чудово час виховуючи їх. А про ті жахливі хвилини, коли здавалося, життя хлопця висіло на волосині - ніхто не згадує. То був ще один шанс на життя, а Климко його використав на всі сто.
Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.