Риба — в озері. А от коник-стрибунець зимує в мурашнику. Не вірите? Пізньої осені старі мурахи вкладають малих мурашат у ліжка, примовляючи: — Пора спати! Спати! Цілісіньку зиму! Але мурашата пустують, граються, вередують. Тоді старі мурахи кличуть коника-стрибунця: — Заграй нашим діткам колискову! Коник бере скрипочку і грає малим мурашатам тиху лагідну мелодію. І малі мурашата одразу засинають. За ними поринають у сон і мурахи. Останнім, випустивши із зелених лапок скрипочку, засинає сам коник. Він теж спатиме цілу зиму. Та навесні прокинеться першим, вибіжить із мурашника назустріч сонечку і заграє веселу закличну мелодію.
Ця казка оповідає про те, як дерева служать людині. Про те, яку користь вони приносять і чому ніхто не повинен їх ламати і псувати.
В тіні високих, красивих дерев було два джерела — великий і маленький. З великого джерела дідусь брав воду. Брала воду бабуся. Брав воду і маленький Петя.
А з маленького? З нього пив горобчик. Пила курочка з курчатами. Пила козочка з козеням.
Квітам було роздолля. Сюди зліталися метелики і бобочки. Тут снували верткі жучки і гуділи товсті джмелі. Квіти дуже добре пахли і давали солодкий, запашний сік.
Але декому дерева не подобалися і заважали. Це був вітер. Коли прилітав вітер з грозовою хмарою,—знаєте, той вітер, що приносить дощ? — як він злився! Як він налітав ня дерева! Йому було важко перетягнути через дерева важкі хмари, повні води. І він завжди проливав цю воду. Вода дощем падала на землю, і води вистачало всім.
Але ось одного разу прийшов поміщик, господар всіх дерев в окрузі. Він був дуже багатий і дуже жадібний. —Зрубайте ці дерева і розпиляєте на дрова,— наказав він працівникам. — Я продам дрова і отримаю за них дуже багато грошей!
Ось тепер вітру було роздолля! Як він носився! Дерева більше не заважали йому, не стояли у нього на шляху. А як зрадів суховій! Знаєте, той вітер, який все кругом висушує? Він побачив, що дерева більше не захищають джерела, прилетів і забрав всю воду.
І в джерелах не стало води. Ні крапельки! Петя прийшов з відерцем, а води немає! Ніде стало пити горобчика. І курочці з курчатами. І козеняті з козеням. Квіти, які так добре пахли і давали бджолам і метеликам солодкий сік, зів'яли. Вони вже не були такі красиві і запашні, і навіть комарі не хотіли на них сідати.
А всьому виною був жадібний поміщик, який наказав зрубати дерева. Він ні про що не дбав. Він думав тільки про те, щоб у нього було багато-багато грошей — ціла гора! — Ні, — сказали тоді люди. — Так більше не буде! І вони прогнали поміщика. Прогнали назавжди і стали господарювати самі.
Потрібно було знову посадити дерева. Діти допомагали дорослим. Рівними рядами все садили маленькі деревця. Це були саджанці тополі. Потім діти поливали їх водою, яку приносили здалеку.
І ось з маленьких саджанців виросли високі, красиві дерева. Ще вище і красивіше, ніж старі. Тепер вітер може скільки завгодно злитися. Але йому не пройти! Він буде розгойдувати дерева, але вони не зігнуться. А коли прилетить вітер з грозовою хмаринкою, - пам'ятаєте, той вітер, що приносить дощ? - ось його - то і чекатимуть дерева! Вони його не пропустять і змусять вилити всю воду на землю.
Відповідь: Тримаючи її за руки, кричав,що вона його сестра.
Пояснення: