Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:А пісня - це душа. З усіх потреб потреба. Лиш пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце сяйво їй лиша — Чим глибше пісня, тим ясніш душа. Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
Літературний рід — лірика.
Жанр — вірш.
Вид лірики — інтимна.
Тема. Оспівування щирого почуття, щасливої миті у душі закоханих.
Ідея: возвеличення кохання — смисл життя кожної людини.
Основна думка: «…і синіє щастя у душі моїй».
Мотив — щире почуття кохання, нерозривно пов’язане з красою природи; плинність життя.
Віршоний розмір: шестистопний хорей з широким використанням пірихію (парних ненаголошених складів). Цей розмір відповідає народнопісенному.
Римування: перехресне.
Художні засоби “Васильки”
Повтори: «Васильки у полі»
Метафори: «гаї синіють», «щастя синіє у душі…», «осіяють роки», «синіє поле», «хмарки летять».
Порівняння: «Васильки у полі… — васильки з-під вій», «одсіяють роки, мов хмарки на небі».
Епітет: «рідні очі», «невідомий час»)
Художній паралелізм «…васильки у полі, а у тебе, мила, васильки з-під вій»,
Повтор «васильки у полі»
Літературний рід — лірика.
Жанр — вірш.
Вид лірики — пейзажна.
Жанр: пейзажна лірика
Тема: зображення приходу осінньої пори
Ідея: вираження тривоги ліричного героя через опис осінньої природи
Мотив — тужливі настрої, викликані настанням осені; краса осінньої природи.
Віршований розмір: шестистопний хорей з пірихієм
Римування: перехресне
“Осінь” художні засоби:
Епітети: «синя тишина», «пелюстки печальні», «осінь жовтокоса», «синьоока осінь», «баский кінь», «сади пустинні», «далечінь холодна», «берізка гола», «золоті копита чорного коня»
Метафора: «покора розлита», «В’яне все навколо, де пройдуть копита».
Персоніфікація: «обриває вітер пелюстки», «їде осінь», «вітер пелюстки розкида», «берізка мерзне».
Інверсія: обриває вітер, пелюстки печальні, садах пустинних, їде осінь, берізка біла
Анафора «Облітають квіти, обриває вітер…».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/sosyura-osin-analiz