Я впевнений, що кожен, хто коли-небудь читав твори Великого Кобзаря, не залишився байдужим! Особисто мене надзвичайно вражає та різноманітність форм, тем та проблем, яку ми бачимо у творах Шевченка. Є в його творчій спад-; щині і романтичні балади з елементами містики та чаклунства, і ліричні поезії про кохання, настільки щемливі, що іноді сльози навертаються на очі, і стилізації під народні думи, і реалістичне зображення народного життя у поемах, і філософська поезія, настільки глибока, що і зараз я із захопленням розмірковую над деякими думками Тараса Шевченка. Окрему частину своїх творів геній української літератури присвятив історії нашої Батьківщини. Велика частина історичних творів Шевченка має під собою реальні події, деякі з творів оперують узагальненими образами. Проте у будь-якому з них ми відчуваємо таку любов до своєї країни, до її народу та історії, що й самі помічаємо щось таке щемливе та горде всередині себе, що заведено називати патріотизмом.Одним із найкращих творів на історичну тематику, зокрема на тему козацтва, є поема «Гамалія». Головний образ поеми — отаман Гамалія. Цей образ не змальовує нам реальну історичну постать, він створений Шевченком. Але ж цікаво, що, попри свою «вигаданість», Гамалія залишається живим для читачів, він уявляється нами як реально існуюча людина. Мені здається, що це свідчення художньої майстерності Шевченка, яка, у будь-якому разі, все одно не підлягає сумніву…Отож, отаман Гамалія. Я уявляю його високим сильним чоловіком з глибокими карими очима, з яких проглядає мужність та звитяга, готовність до будь-яких випробувань. Козаки-запорожці, звісно, поважають та люблять свого отамана. Почувши плач невільників, Гамалія вирушає визволяти своїх земляків з ворожого полону. У місті Скутарі він з іншими запорожцями перемагає ворога, визволяє бранців та повертається додому. Отаман Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка. Він сміливий та мужній, не ховається за спини товаришів під час бою, ладний життя віддати за будь-кого із своїх побратимів, тим більше — за добробут та волю своєї Батьківщини. Я вважаю, що Тарас Григорович звернувся до зображення саме узагальненого, ніби «неіснуючого», образу з певною метою… Адже, з іншого боку, він міг змалювати реальну історичну постать, бо історичні свідчення козацьких походів, звісно, були. Але Шевченко створює саме узагальнений образ для того, щоб підкреслити, що усі події, що відбулися з Гамалією і його товаришами, могли відбутися (і, найімовірніше, багато разів відбувалися) з будь-яким загоном козаків. Уявіть собі, що за часів козацтва в Україні були тисячі таких, як Гамалія… Виходить, що мужній, сильний козак, який багато разів ризикував життям за своїх друзів та за Батьківщину, який понад усе цінує у своєму житті козацьку волю та рідну країну, ладний битися не на життя, а на смерть з її ворогами, — це типовий образ! Тобто не типовий образ для літератури про козаччину, а типовий образ з життя козаків! Особисто мене по-справжньому вразила ця думка!Образ Гамалії, як і усі інші створені Кобзарем образи козаків, викликають справжнє захоплення та гордість за свою Батьківщину, яка породила на світ таких синів, синів, що по-справжньому її гідні. Я впевнений, що вивчення літератури, присвяченої темі козаччини в Україні, до нам не тільки більше дізнатися про минувшину свого народу, а й уявити собі козаків, зокрема через образ отамана Гамалії.
Батьківщина! З дитячих років людина пов’язує у своєму поданні слово «батьківщина» з тим місцем, де народилася, де живе його сім’я. Я народилася в маленькому селищі на Слобожанщині. Для мене це найкраще місце на землі, овіяне спогадами, радістю моїх дитячих відкриттів, посмішками мами і тата. Усвідомлюючи себе членом своєї сім’ї, свого клану родичів, жителем рідного селища, я прийшла до думки, що я – частина більшої спільності, яку називають народом, нацією.
Мені здається, що людина повинна відчувати і розуміти таку приналежність. Це розуміння єднання з народом і нацією дає сили, зміцнює духовно, без нього неможливо жити. Любов до Батьківщини, патріотизм, на мій погляд, необхідна якість кожної людини, громадянина своєї країни. Це почуття закріплено століттями і тисячоліттями існування кожного з народів, воно проявляється у повазі і знанні своїх державних символів, своєї культури, історії, в гордості за свій народ, бажанні процвітання Батьківщини, чесному виконанні громадянського обов’язку.
Істинний громадянин своєї Вітчизни завжди готовий охороняти і захищати свою країну, поважає ветеранів, захисників Вітчизни, цінує героїчні подвиги свого народу. Він розуміє всі проблеми і недоліки суспільства, в якому живе, і намагається їх виправити. Головне – почати з себе. Вирішити, що особисто ти можеш змінити в собі в кращу сторону? Що зробити для інших? Звичайно, це нелегко. Я вважаю, що можна почати зі своєї родини: я можу до своїм батькам, сестричці, бабусі, можу порадувати своїми успіхами в школі і в спорті. Я уважно вивчаю історію свого селища, району і краю, мені цікаві долі моїх односельців, ветеранів Великої вітчизняної війни. Разом з моїми друзями і однокласниками ми надаємо їм посильну до прибираємо город, допомагаємо в зборі врожаю.
Відчуття Батьківщини входить в нас з молоком матері, йому не можна навчити, як алгебрі чи літературі. Воно пронизує все наше життя . Це повітря, яким ми дихаємо, сонце, яке ми бачимо, будинок, в якому живемо.
Для мене неможливо зрозуміти і пояснити такі явища, як тероризм, націоналізм або фашизм. Мені здається, що людина, яка щиро любить свою Батьківщину, не може ненавидіти інший народ або національність, вона поважає культуру, історію, релігію інших народів, тому що розуміє почуття людей. У 1948 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проголосила рівність національностей – ідею інтернаціоналізму.
Для української людини завжди було властиве поняття толерантності, терпимості до людей іншої національності чи релігії. Союз Радянських Соціалістичних Республік об’єднував 15 національностей і народів. Україна ніколи не відмовляла в до ншим країнам , і наші солдати їхали виконувати свій інтернаціональний обов’язок в Афганістан, в Югославію та багато інших гарячих точок на карті планети. Провокаційні акти фашистських та інших подібних організацій в нашій країні, на мою думку, лише підтверджують, що сучасні неофашисти не мають інших можливостей перемогти нас. Тільки зробити людей нещасними, вбити, але не залякати.
Природним правом кожної людини , незалежно від національності та релігії, є право на життя, вільний розвиток і працю, участь у справах суспільства і держави. Ці права не залежать від держави і з’явилися разом з виникненням людини. Це закони природи, порушувати які просто не має сенсу, інакше ми знищимо самі себе.
Я хочу жити в світі, не побоюючись за життя і здоров’я своє та своїх близьких , без перестрілок і терористичних актів, без воєн і трагедій. Я рада зустрічам зі своїми друзями, мені подобається дізнаватися щось нове в школі, я мрію побачити світ, подорожувати по рідному краю. Але я знаю, що завжди мене чекатиме рідний будинок в тихому й затишному селі .
