За ствердженням більшості критиків, повість Марка Вовчка «Інститутка» стала одним з найкращих творів її ранньої творчості і першою в українській літературі соціально-психологічною повістю, в якій кріпосницькі відносини в Україні зображені у всій їх непривабливості. Сила повісті полягає в тому, що письменниця розглядає життя кріпаків не з вікна дворянського маєтку, хоча вона й була за своїм походженням поміщицею. Марко Вовчок ніби переносить у свої твори найзаповітніші, найпотаємніші болі та думки кріпаків, начебто приникає у селянську душу, ніби входить в народ і зливається з ним.
Повість «Інститутка» — справжній жмуток кріпацької ненависті до панів, до панських знущань, які змушені були зносити селяни. Протягом усього твору відчувається, як назріває протест проти кріпацтва, що був єдиним шляхом до отримання волі. Відчувається рішучість українського народу, зростання його готовності до подолання перешкод, що стояли на шляху до мети.
Кріпаки у повісті зображені безправними, приниженими, змученими важкою працею. Ось тільки один із багатьох штрихів кріпацького життя: «Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної пісні стиха...». А життя кріпаків у маєтку лікаря після приїзду туди інститутки письменниця зображує так: «Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти, й ті в неї не гуляли». З приїздом господині панська петля на шиях кріпаків затягувалася все тугіше, все більше селяни задихалися, все сильніше вони протестували, все активніше шукали порятунку, а декому вдалося вирватися з цієї петлі, та дуже дорогою ціною.
Всю жорстокість кріпосників відчула на собі і головна героїня повісті Устина. Погрози і знущання інститутки довели Устину до хвороби, але її все одно ганяли на роботу. Але навіть в таких важких умовах дівчина не втратила оптимізму, доброти, моральної стійкості, гідності і волелюбності.
У своїй повісті «Інститутка» Марко Вовчок стверджувала, що головним завданням того часу було визволення селян з кріпацтва. Народ жадав життя без панщини, бажав волі та свободи — така головна думка проходила через весь твір, виражаючи прагнення кріпаків. Саме цю ідею Марко Вовчок висловила у фразі головної героїні повісті Устини: «Любо на волі дих
Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності.
Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою.
Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’явився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків великого поета, які живуть майже через півтора століття після його смерті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Кобзар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво:
... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть.
І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»