Без дружби життя неповноцінне (за твором Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути»)
«Шпага Славка Беркути» — шкільна повість про непрості стосунки підлітків-однокласників, про пошук себе, дорослішання, розуміння людей та навколишнього світу. І хоча твір був написаний та виданий ще в 1968 році, проте проблеми, порушені Ніною Бічуєю, є гостро актуальними й зараз. Мені здається, письменниця добре знає дитячу психологію, уміє писати про те, що хвилює підлітків, тому читати її твір надзвичайно цікаво. Одна з основних проблем повісті, яка стосується кожного з нас, — значення дружби в житті людини.
Друзі потрібні кожному, без них набагато важче жити в такому неспокійному й непередбачуваному світі. їхня підтримка захищає нас від стресів та самоти, допомагає у важких життєвих ситуаціях. Справжні товариші — це люди, на яких завжди можна покластися, вони сприймають нас, якими ми є, уміють розділити з горе й радість.
У повісті показано дружбу між однокласниками — Славком Беркутою та Юльком Ващуком. Вони мешкають у Львові, знають одне одного давно й навіть сидять за однією партою. Але якщо Славко завжди робив усе, щоб підтримати товариша (наприклад, віддав йому взимку свою шапку, щоб приятель не захворів; навмисно програвав йому під час гри в шахи, аби друг порадів), то Юлько, здається, завжди ніби дозволяв із ним товаришувати. У підлітковому віці це призвело до конфлікту між друзями. Ярослав вважає, що Юлько став занадто зарозумілим, пихатим, невдячним, йому все дається легко без будь-яких зусиль. Сам же Беркута — борець, йому доводиться важко працювати: спочатку над тим, щоб перемогти хворобу, яка ледве не зробила його інвалідом, багато навчатися, наполегливо тренуватися, щоб досягти успіху. З іншого ж боку, Юлько Ващук переживає непростий період: він не має справжнього родинного тепла, ніхто не сприймає серйозно його захоплення малюванням. Проте в Беркути, на думку хлопця, усе в житті гаразд: той має підтримку від батьків, користується повагою однокласників, блискучо виступає на спортивних змаганнях і навіть потрапляє до молодіжної збірної.
Кульмінацією конфлікту між хлопцями стає сцена двобою в спортивній залі під час тренування фехтувальників, коли Юлько кидає виклик Беркуті, хоча сам ніколи в житті не тримав шпаги в руках. Славко, звісно, не мав права битися з недосвідченим, але непорозуміння між приятелями досягло критичної межі й потребувало розв’язання: «Я не думав тоді, не розмірковував, що битися з Юльком — просто нечесно, все одно, що з беззбройним, він ніколи шпаги не тримав досі, я мусив йому довести, що сильніший за нього і маю в чомусь рацію, а в чому, тоді ще не міг пояснити...» Чи багато хто з нас утримався б від бажання хоч раз побачити кращого від себе переможеним?
Шпага Беркути зламалася, завдавши Юльку легкої рани, але, як виявилося, головний бій між образою та заздрістю був попереду... Ващук підмовляє місцевих покидьків побити колишнього друга, підстерігши ввечері після тренування. Ситуація ж складається так, що план провалюється, а Юлько опиняється в міліції й називається Славковим іменем, чим завдає багато неприємностей своєму однокласникові. Тож Беркуту звинувачують у злочині, якого він не коїв. Йому здається, усі відвернулися від нього. Хлопцеві важко, але він гідно тримається. І саме в цьому випробуванні Ярослав зрозумів, як важливо мати справжніх друзів, а також усвідомив необхідність боротьби не тільки у спорті, а й у повсякденному житті. Ситуація показала, що справжніми друзями Славка були батьки, однокласники, зокрема Лілі Теслюк, учитель географії, тренер Андрій Степанович — усі ті люди, які до останнього вірили йому, допомагали й підтримували, як могли. Юлько ж навіть не знайшов у собі сил зізнатися в скоєному й залишився самотнім. Мені неймовірно шкода таку людину, яка заплуталася, не має ні підтримки друзів, не відчуває тепла батьківського вогнища.
Народне прислів’я твердить: «Людина без друзів, як дерево без коріння». Повість «Шпага Славка Беркути» показує нам, наскільки важливою є для кожного підтримка друзів, рідних, і настільки нестерпно важко, самотньо жити без неї. Мені стала зрозумілою назва твору: зброя може захистити, а може вбити. Так само й слово друга може зцілити й підтримати, а може зганьбити й знищити. І тільки нам вирішувати, як діяти, бо рано чи пізно доведеться відповідати за вчинки перед собою й світом.
Повість Андрія Чайковського «За сестрою» справила на мене неабияке враження. Перед нами постають ті звитяжні часи, коли українські козаки боронили свою рідну землю від турецько-татарської навали. Головним героєм цього твору являється п’ятнадцятирічний хлопчик Павлусь. Мене вразила його рішучість та відважність. Він є своєрідним героєм-богатирем із народних дум, адже він часто потрапляє, але потім знаходить вихід із таких ситуацій, які звичайному хлопчаку не під силу. Письменник дещо перебільшував фізичні можливості юнака, але він це робив для того, щоб показати нам, що такі молоді, але звитяжні герої – гордість неньки України. Образ Павлуся нас захоплює, викликає особливу симпатію; хочеться його наслідувати і бути хоч трішечки на нього схожим. Хлопець вирушив в небезпечні і далекі мандри для того, щоб урятувати рідну сестру, яку він щиро любить. Ніщо не зупиняє Павла на шляху до виконання його основної мети. Його надихає сміливість і відважність козаків-запорожців, адже він вважається їх вихованцем. Хлопець хоче довести самому собі, що він є гідним жити на рідній землі поряд з цими звитяжними борцями з татарськими набігами. Його змушували важко працювати, намагалися продати, карали, але він зміг перенести ці випробування долі, навіть намагається до ншим, адже він повинен знайти свою сестру і повернутися додому. Андрій Чайковський не намагався ідеалізувати парубка, хоча й наділяє його кращими рисами, завдяки яким він викликає симпатію в читачів. Мене вразив патріотизм Павлуся, його жага до свободи і прагнення звільнити свою сестру. Його внутрішні монологи сповнені почуттями любові до рідної землі, вони пронизані душевною теплотою та м’якістю. Не принижують його і хитрість та обман, до яких він вдається, щоб збити з пантелику татарина, який повертав юнака до Сулеймана. Це виправдано тим, що він поставив собі за мету будь-яким шляхом визволити свою сестру Ганнусю із неволі. Я думаю, що образ Павлуся справив враження не лише на мене, а й на моїх однокласників, адже він показує нам яким маєбути справжній патріот своєї землі, як потрібно любити свій рідний край і свою родину.
Без дружби життя неповноцінне (за твором Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути»)
«Шпага Славка Беркути» — шкільна повість про непрості стосунки підлітків-однокласників, про пошук себе, дорослішання, розуміння людей та навколишнього світу. І хоча твір був написаний та виданий ще в 1968 році, проте проблеми, порушені Ніною Бічуєю, є гостро актуальними й зараз. Мені здається, письменниця добре знає дитячу психологію, уміє писати про те, що хвилює підлітків, тому читати її твір надзвичайно цікаво. Одна з основних проблем повісті, яка стосується кожного з нас, — значення дружби в житті людини.
Друзі потрібні кожному, без них набагато важче жити в такому неспокійному й непередбачуваному світі. їхня підтримка захищає нас від стресів та самоти, допомагає у важких життєвих ситуаціях. Справжні товариші — це люди, на яких завжди можна покластися, вони сприймають нас, якими ми є, уміють розділити з горе й радість.
У повісті показано дружбу між однокласниками — Славком Беркутою та Юльком Ващуком. Вони мешкають у Львові, знають одне одного давно й навіть сидять за однією партою. Але якщо Славко завжди робив усе, щоб підтримати товариша (наприклад, віддав йому взимку свою шапку, щоб приятель не захворів; навмисно програвав йому під час гри в шахи, аби друг порадів), то Юлько, здається, завжди ніби дозволяв із ним товаришувати. У підлітковому віці це призвело до конфлікту між друзями. Ярослав вважає, що Юлько став занадто зарозумілим, пихатим, невдячним, йому все дається легко без будь-яких зусиль. Сам же Беркута — борець, йому доводиться важко працювати: спочатку над тим, щоб перемогти хворобу, яка ледве не зробила його інвалідом, багато навчатися, наполегливо тренуватися, щоб досягти успіху. З іншого ж боку, Юлько Ващук переживає непростий період: він не має справжнього родинного тепла, ніхто не сприймає серйозно його захоплення малюванням. Проте в Беркути, на думку хлопця, усе в житті гаразд: той має підтримку від батьків, користується повагою однокласників, блискучо виступає на спортивних змаганнях і навіть потрапляє до молодіжної збірної.
Кульмінацією конфлікту між хлопцями стає сцена двобою в спортивній залі під час тренування фехтувальників, коли Юлько кидає виклик Беркуті, хоча сам ніколи в житті не тримав шпаги в руках. Славко, звісно, не мав права битися з недосвідченим, але непорозуміння між приятелями досягло критичної межі й потребувало розв’язання: «Я не думав тоді, не розмірковував, що битися з Юльком — просто нечесно, все одно, що з беззбройним, він ніколи шпаги не тримав досі, я мусив йому довести, що сильніший за нього і маю в чомусь рацію, а в чому, тоді ще не міг пояснити...» Чи багато хто з нас утримався б від бажання хоч раз побачити кращого від себе переможеним?
Шпага Беркути зламалася, завдавши Юльку легкої рани, але, як виявилося, головний бій між образою та заздрістю був попереду... Ващук підмовляє місцевих покидьків побити колишнього друга, підстерігши ввечері після тренування. Ситуація ж складається так, що план провалюється, а Юлько опиняється в міліції й називається Славковим іменем, чим завдає багато неприємностей своєму однокласникові. Тож Беркуту звинувачують у злочині, якого він не коїв. Йому здається, усі відвернулися від нього. Хлопцеві важко, але він гідно тримається. І саме в цьому випробуванні Ярослав зрозумів, як важливо мати справжніх друзів, а також усвідомив необхідність боротьби не тільки у спорті, а й у повсякденному житті. Ситуація показала, що справжніми друзями Славка були батьки, однокласники, зокрема Лілі Теслюк, учитель географії, тренер Андрій Степанович — усі ті люди, які до останнього вірили йому, допомагали й підтримували, як могли. Юлько ж навіть не знайшов у собі сил зізнатися в скоєному й залишився самотнім. Мені неймовірно шкода таку людину, яка заплуталася, не має ні підтримки друзів, не відчуває тепла батьківського вогнища.
Народне прислів’я твердить: «Людина без друзів, як дерево без коріння». Повість «Шпага Славка Беркути» показує нам, наскільки важливою є для кожного підтримка друзів, рідних, і настільки нестерпно важко, самотньо жити без неї. Мені стала зрозумілою назва твору: зброя може захистити, а може вбити. Так само й слово друга може зцілити й підтримати, а може зганьбити й знищити. І тільки нам вирішувати, як діяти, бо рано чи пізно доведеться відповідати за вчинки перед собою й світом.