Митько та Сергій — два друга-п’ятикласника, які стали героями повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Винахідливі друзі, отримавши на літо завдання від «улюбленої ботанічки» зібрати колекцію комах, вмовляють своїх батьків відпустити їх у село до Митькової бабусі на усе літо. Сергійкові батьки категорично проти, бо знають, що ці двоє друзів — страшенна вибухова сила, але піддавшись вагомим аргументам про двійки за незібрану колекцію та «передчасне старіння наших організмів», нарешті здаються.
Спочатку їх зовсім не цікавить збирання якихось там комах: і навіщо їм вивчати якусь зоологію, і чим вона може бути краща за ботаніку? Увесь свій час друзі збираються присвятити виключно забавкам, бо на то вони й п’ятикласники, які важко працювали увесь навчальний рік.
Умирають майстри, залишаючи спогад,
Як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася
Мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
Думаю, що з цими словами погодилися б митці епохи бароко. Дійсно, їм не позаздриш: їхні попередники жилий творили у «золоту добу» людства; їхній розквіт назвали Відродженням та й самі імена майстрів не потребують додаткових пояснень – Рафаель, Да Вінчі, Сервантес, Шекспір…
Уявляю собі, як було важко йти послідовникам за ними, адже епоха гуманізму, гармонії і «золотого сечения» вже минула, а їм дістався час набагато суворіший, прагматичніший, не порцеляновий і не срібний – залізний. Вони мали право розгубитися, знітитися, заховатися, бо яскраво запалахкотіли вогнища інквізиції…
Але кращі представники цієї епохи все ж таки створили свю перлину – яскраву, хоч і не ідеальної форми, але справжню, дорогоцінну, а в унікальності її немає підстав сумніватися, бо перевірка часом пройдена. Вони знали, що людина не тільки не є «окрасою Всесвіту», а в її характері є маса суперечностей; що кожного з нас у житті підстерігають провалля і висоти, перемоги і поразки, але… «все ж таки вона крутиться!» і людина повинна перемагати прірви своїх інстинктів і у будь-яких, вкрай несприятливих умовах залишатися людиною.
Объяснение:
Бедность: "Климко шел босой, в куцых штанах, старой матроске, что была когда-то голубой, а теперь стала серая, да еще в дядиной Кирилловой кадушке"; "...жил вдвоем с дядей Кириллом, с тех пор как осиротел. Жили они в
железнодорожном бараке при самых путях".
Трудолюбие, жажда знаний: "самая большая радость Климка - положить перед дядей нарядно исписанные тетради, а самому заняться хозяйничать: вынести миску с дьогтяною водой, вытереть пол, где набризкано".
Успехи в учебе: "...только из письма иногда имел "посредственно".
Вынужденная самостоятельность в таком малом возрасте самостоятельно ухаживать за собой:"...сварить есть, прибрать в избе, постирать одежку - он умел и сам".
Доброта, участливость: "Климко выдлубал в кармане одну тридцатку и положил бабушке в пеляну, а сам быстро пошел прочь".
Самоотверженность: "...шел, напнувшись надорванной плащ-палаткой, пока несли ноги", "А сейчас мне надо обратно, меня там ждут...".
Объяснение:
Назови ответ лучшим