Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Памятник Тарасу Шевченко (укр. Пам'ятник Тарасу Шевченку) — монумент, воздвигнутый в честь украинского поэта, прозаика, художника и этнографа Тараса Григорьевича Шевченко в Луганске.
Памятник Тарасу Шевченко на площади Героев ВОВ открыт 22 мая 1998 г., в дни Международного литературно-художественного праздника, названного именем поэта. Скульптурное изваяние Кобзаря было названо народным, ведь средства на его создание собирала вся страна, Всемирный фонд Т. Г. Шевченко, Всемирный конгресс украинцев[1][2].
Памятник создан народным художником Украины, лауреатом Государственной премии им. Т. Г. Шевченко, почетным гражданином Луганска И.Чумаком в соавторстве с архитекторами А.Довгополовым и В.Житомирским. Бронзовая скульптура отлита на Киевском художественно-промышленном комбинате. На мраморном пьедестале стоит 5,5-метровая скульптура Тараса Шевченко весом 5 т. По замыслу ваятеля, в Луганске увековечен 45-летний Шевченко[1].
Скульптура Т. Г. Шевченко в Луганском национальном университете
Левая рука прижата к сердцу, что, по мнению авторов монумента, символизирует переживания поэта «за Украину и свою судьбу»[2].
Помимо главного памятника, в рамках празднования 90-летия Луганского национального университета (ЛНУ) в 2011 году президент учебного заведения открыл памятник Тарасу Шевченко, имя которого институт носит с 26 апреля 1939 года[3]. Памятник изготовлен из белого итальянского мрамора и установлен в главном корпусе ЛНУ. Автор скульптуры — луганский скульптор Николай Шматько[3].
Объяснение: