Відповідь:
Оповідання «Лось» присвячене проблемам моралі. Таким поняттям, як добро і зло, чуйність та бездушність тощо. Герої оповідання — два хлопчики, які рятують лісову тварину від загибелі.
Лось потрапив до заповідника тайги. Це був великий звір з розложистими рогами, схожими на кущ, з якого облетіло листя. Лось звик до людей. У заповіднику йому нічого не загрожувало. Люди підгодовували лося. Більш за все звір любив зустрічати вранішню зорю, і тоді здавалося, що лось розуміє всі найпотаємніші таємниці природи.
Одного разу трапилося нещастя. Лось прийшов до ополонки, щоб утамувати спрагу, але лід тріснув. Звір опинився в холодній крижаній каші й не міг вибратися на берег. Випадковими свідками цього були хлопчики-брати.
Пояснення:
вот
ответ:У восьмому класі я прочитала чимало цікавих творів. Вони були насичені різними подіями, емоціями, переживаннями. Кожен твір вразив мене. Прочитавши романи, вірші, повісті, я вивчила багато нових цікавих фактів про історію України, життя, звичаї, традиції та побут народу.
Є твір, який мені запам’ятався найбільше. Історичний роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» вразив мене, показав справжню історію України. Відомий український письменник зміг чудово зобразити історичні події доби Руїни. У творі утверджується думка про необхідність підвищення національної свідомості українців. Доводиться факт, що провідною силою для розвитку держави є національна еліта. У романі автор закликає до єдності народу заради щасливого майбутнього. Куліш акцентує увагу на суперечностях між козаками, шляхтичами, міщанами.
Роман сповнений різноманітними образами. Кожен персонаж має свою характеристику, усі риси підкреслені за до художніх засобів. Окремий герой твору часто відіграє важливу роль. Роман побудований на історичних фактах, тому вражає те, що були лицемірні, підступні, егоїстичні люди, які готові були знехтувати Батьківщиною заради власної вигоди. Найлукавішим героєм є Іван Брюховецький. Це політичний авантюрист, який будував свою кар’єру лише на брехні. Навіть автор ставиться до героя зі зневагою, називає його Іванцем. Брюховецький — безчесна людина. Спокійно дивлячись людям в очі, він говорив неправду, втирався в довіру простому народові, намагався справити гарне враження, вдавав із себе скромного чоловіка. Іван таки зміг дістатися своєї мети. На раді серед черні він був обраний гетьманом. Вражає підступність людини. Одразу ж Брюховецький починає пригноблювати людей, називає їх дурним мужицтвом. Не можна спокійно реагувати на підступність Іванця. Мабуть, саме через таких людей Україна й переживала такі важкі часи після смерті Богдана Хмельницького.
На противагу Брюховецькому у творі змальований Яким Сомко. Це справжній патріот своєї держави. Він щиро вболівав за щасливе майбутнє Батьківщини. Автор змалював Сомка в образі продовжувача дипломатичної політики Богдана Хмельницького. Яким не хотів аби через його власні інтереси починалися чвари. Цей чоловік мріяв про квітучу державу, прагнув, аби два береги Дніпра приклонилися під одну булаву. Сомко — щирий, розумний, сильний, сміливий ватажок, який прагнув об’єднати Україну. Письменник зображує героя гарним чоловіком, воїном з ясними очима, відданим, благородним гетьманом. Душа радіє, коли розумієш, що все ж таки є справжні патріоти.
У творі піднімаються не тільки проблеми патріотизму, гідності, а й тема кохання. Стосунки між Петром Шраменком та Лесею Череванівною займали провідне місце в романі. Звичайно кохання розвивалося не безхмарно, були складнощі. Я була дуже рада, коли дізналася, що Петро та Леся одружилися. Я вважаю, що вони є достойною парою. Закохані довго боролися за свої сильні, взаємні, щасливі стосунки — і вони дісталися бажаного.
Объяснение:Отже, я в захваті від прочитаного роману. Цей твір відкрив для мене багато нового, я побачила історію України очима письменника. Мене вразило широке використання художніх засобів. За їх до Куліш дуже точно зміг підкреслити риси характеру кожного героя. Я люблю Україну, мені подобається дізнаватися нові факти про неї, вивчати історію, мабуть, саме тому «Чорна рада» Пантелеймона Куліша не залишила мене байдужою.
Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».
ответ
ответ разместил: Гость
колись перед людиною постала проблема. як вимірювати цінності матеріального світу? як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? тоді людина винайшла гроші.
як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. спершу розглянемо їхні позитивні риси. за грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. їй не потрібно все робити самій. так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара.
коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за пластичної операції тощо.
саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. і вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. гроші поступово затьмарюють їхній розум. потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… а ось є нагода «обдерти» ближнього! треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна!
людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. а родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. або ж взагалі відкидається. спитаєш: навіщо? відповість: так гроші потрібні! оце хочу купити, оце та оце. адже у всіх воно є! або навпаки, цього ще ні в кого немає…
а тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. він скаже: ні, але тоді я про це не подумав…
люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! людині даний не один лише матеріальний світ. є також світ духовних цінностей. світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. і я вважаю, що ці два світи рівноцінні. неможливо в суспільстві прожити без грошей. але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.