Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.
Найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик Льонька. Його світ - це водночас викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть - дівчинка Ніна і науковець Адам. В їх оточенні Льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. Це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.
Отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.
Объяснение:
У кожної людини ставлення до грошей різне. Це може залежати від того, який стан у неї - бідний чи багатий. У творі "Сто тисяч" головною проблематикою є велика залежність людини від грошей. Головний герой так прагнув розбагатіти та показати іншим, який він має статус, що забув про людські цінності та приорітети. Грошова дурість потьмарила йому очі, тому він залишився, у прямому сенсі, з білими паперцями. З цього можна зробити висновок, що до грошей треба ставитись дуже обережно, а не розтринькувати їх направо і наліво. Гроші для людини - зло чи добро, залежить від неї самої, від її прагнень та бажань.