Одного разу прислівник розачарувався у собі.
- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.
І вирішив він піти з країни Мови.
Одного дня прокинулися мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати.
Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.
тут трохи більше. Можна скоротити.
Лірична героїня поезії сповнена життєвого оптимізму, радості життя. У ній ніби живе «вітрогон-хлопчина», що не встоїть на місці, не дає зупинитися. Він не зважає на жвавий міський рух, йому потрібні простір, широке поле для діяльності. Тому не йде, а пролітає, і «похмурі люди» тільки підкреслюють радість, щастя героїні, її прагнення до дії.
Пломіний день:
Лірична героїня поезії (яка зливається з образом автора) має глибокі патріотичні почуття. її найбільша гордість і найбільший біль — Україна. Навколо так багато байдужих людей, і це тривожить, викликає протест. Героїні хочеться розбудити цих байдужих, відчути «гарячий подих,» однодумців і діяти, рушати «на шляхи великі», бурлити «водоспадом», щоб «найгостріше слово — Україна» стало найлагіднішим, наймирнішим.