Мій улюблений герой літературного твору, як це не дивно, не є в творі головним. Проте він настільки яскравий, що нічим не поступається головним героям, навіть подекуди затьмарює їх. Цей персонаж діє в романі Пантелеймона Куліша "Чорна рада” - першому романі, написаному українською. Вгадали, про кого я веду мову? Якщо ні, то я зізнаюся: це Кирило Тур.
Кирило подобається мені, тому що він весела та жвава людина. Взагалі, справжній козак-запорожець! Автор не ідеалізує його, як, наприклад, головного героя Петра. Як жива людина, Кирило часом бешкетує, робить необачні вчинки. Наприклад, він легко піддається захопленням та в азарті викрадає дівчину Лесю.
Проте Кирило Тур — справжній друг та хороший козак. Він здатний не тільки щось таке втнути, веселитися та гуляти. Кирило хоробрий воїн, він понад усе цінує козацьке побратимство. За своїм названим братом Богданом Чорногором він готовий піти хоч у пекло. Покарання за викрадення дівчини Тур зносить з гідністю та мужністю.
Наприкінці твору розбишака Кирило Тур робить справді героїчний вчинок. Він приходить у тюрму до гетьмана Сомка, щоб визволити його. Є лише один б врятувати гетьмана — залишитися замість нього в камері та самому чекати страти...
Переконуючи гетьмана, Тур розповідає байки про козацьких характерників: "То як намалює вуглем на стін човен, сяде та й попливе, немов по лиману”. Кремезний, сильний та загадковий — можливо, Тур сам характерник та вміє чаклувати? І зможе ви з тюрми на намальованому човні?
Чесно сказати, я навіть зрадів, коли Яким Сомко відмовився від жертви та Кирило Тур залишився живий. Треба, щоб таких людей жило як найбільше в світі.
Відповідь:
У третьому розділі повісті "Климко" описано як головний герой залишившись просто неба після того як згоріла станція, знайшов притулок у колишній ваговій. Як він облаштовував це своє тимчасове житло, як допомагав йому з облаштуванням друг Зульфат. А потім хлопці зустріли на базарі свою колишню вчительку. І саме цей епізод мене саме більше вразив у третьму розділі повісті. Мені здається, що я ніби аж бачу - молоду, красиву, але дуже бліду і розгублену жінку з немовлям на руках. Вона притискає до своїм грудей саме цінне, що має у житті : свою дитину і свою єдину святкову сукню. Цю сукню вона готова виміняти хоч на якісь продукти, тому що їй немає чим годувати маленьку донечку. Їй немає на кого розрахоувати, вона не чекає ні від кого до , їй нікуди іти з маленькою дитиною. Напевне, в цей момент до її колишніх учнів, звичайних хлопчаків, здавалася їй дивом.
Пояснення: