ответ:1722 народився Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог; мандрівний філософ. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин "придворного уставника", що означав дворянство з титулуванням "ваше благородіє". 1745–1750 у складі "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору" побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. З 1751 вчителював у Переяславському колегіумі, з 1753 був гувернантом В. Томари, сина поміщика С Томари у селі Кавраї, з 1759 викладав у Харківському колегіумі поетику. Упродовж 1760–1762 у повній самотності розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе. 1762 у Харкові познайомився з М. Ковалинським, став його вчителем і другом, згодом, після смерті Сковороди, Ковалинський став його біографом. Від 1769 вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення заг. картини світу, в зосередженні філос. думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен. Висловлюючись звичними сьогодні словами, Сковорода вбачав основну задачу філософії в побудові філософської антропології, а філософську онтологію, що її розвивали послідовники Г.-В. Лейбніца, не вважав шляхом до розв’язання проблем людини. Сковорода можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.
Объяснение:
На мою думку, драматичний твір нової української літератури Івана Котляревсьокого «Наталка Полтавка» прекрасно зображує життя і побут селян позаминулого століття. У цій соціально-побутовій драмі за до характерів героїв та їхньої мови показано атмосферу та проблеми сільського життя.
Після аналізу твору можна зрозуміти одне: кожен персонаж має нелегку долю. Наталка — дівчина, яка чекає свого коханого Петра, але змушена вийти заміж за возного Тетерваковсього, Горпина — вдова, яка в кінці життя залишилася без матеріального достатку, Микола — сирота з доброю душею, а сам Петро — юнак, змушений шукати заробітку в далеких краях.
Герої та проблеми цього твору є актуальними й в наш час. Багато чоловіків та жінок покидають своїх рідних і коханих для того, щоб заробити гроші за кордоном, а потім створити сімейний затишок на рідній землі. Кохання на відстані є дуже складним, і лише велика любов і віра в краще зможе зберегти його.
Котляревський якраз змальовує щирі та чисті почуття Наталки і Петра, які кохали один одного та вірили в те, що доля зможе звести їх знову.
У цьому творі мене вразила людяність кожного героя. Наталка проявила свою толерантність, коли говорила з возним про шлюб і стосунки. Крім того, вона послухала матір, яка вмовляла її вийти заміж за нелюба. Петро був готовий змиритися з рішенням про шлюб дівчини і Тетерваковського задля її щастя. Він показує свою шляхетність і щирі почуття, коли віддає зароблені гроші Наталці. Возний, приголомшений вчинком хлопця, відмовляється від шлюбу. Він бере за руки Наталку й Петра та просить Терпелиху благословити їх.
Соціально-побутова драма «Наталка Полтавка» вразила мене до глибини душі. Я зрозумів, що таке справжнє кохання і те, що проблеми, які Котляревський зобразив у своєму творі, є актуальними і в наш час.