Книжки — це наша праця, наша совість.
Книги — це ріки, що напувають всесвіт.
Объяснение:
Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.
Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.
знайомлячись із головним героєм оповідання, федьком, ми спочатку ставимося до нього дещо насторожено. адже він був справжнім зірвиголовою. ніколи не давав своїм одноліткам спокійно гратися, завжди дражнив їх, забирав іграшки, навіть доводив до сліз. j за це від своїх батьків отримував доброї прочуханки. мене ж вражає мужність і чесність федька. навіть коли його били, він ніколи не кричав і не плакав, завжди казав правду, якою б вона не була. за не батько майже не гнівався на халамидника. навіть давав йому 2—3 копійки.
толя зовсім не такий, як федько. це ніжний та смирненький хлопчик, який намагається бути схожим на федька. але це йому не вдається, і він виглядає жалюгідним і смішним. федько постійно спокутував толю на якусь витівку. і смирненький, чепурненький хлопчик приходив додому весь у лахмітті, звинувачуючи в усьому федька.
в оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. одного дня захеканий федько, весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився толя, якого навіть і не кликали. саме толя підштовхнув федька перейти річкою на той берег, що федькові без проблем удалося зробити.
заздрячи халамидникові, толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у спостерігачів. але йому не пощастило. уже на середині річки толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. якби не федько, толю б чекала неминуча смерть. халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. однак дорослі не оцінили героїзм федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.
я украинский не понимаю сорри