Гаврош Олександр Дюлович народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. У 2006–2007 рр. працював завідувачем літературно-драматичною частиною Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру Лектор Другої літньої літературної школи (2011 р., Колочава) Друкується в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Має близько двох тисяч публікацій у пресі. Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Окремі твори перекладено німецькою, білоруською, словацькою, сербською, польською мовами. Засновник і співголова журналістських клубів «НеТаємна вечеря» та «Театрал Закарпаття». Захоплення — література, історія, культура, театр, кіно.
Объяснение:
чесно кажучи, кожен з нас, буває, вважає себе кращим за інших, суперменом у якійсь галузі, часто не помічаючи, що це «над людьми» може призвести до «від людей», «без людей», а від простої вседозволеності навіть у буденному — один крок до ніцше, гітлера. реальний вчинок перевертає все з ніг на голову: гроші тихенько : під каменем на безлюднім подвір’ї, разом з оленою іванівною вбито її сестру лізавету та ще й, мабуть, з майбутнім малям, — духовну сестру сонечки мармеладової, з якою вони обмінялися натільними хрестиками. а найголовніше — він розуміє, що не може стояти поруч з матір’ю, сестрою, бо перестав бути гідним їхньої любові та поваги. усе це й складає кару, моральне покарання, моральне самокатування героя, проти якого не висунуто обвинувачення й немає доказів, але сам він не може спокійно жити. у порівнянні зі злочином, на опис якого і підготовку до нього відведено одну частину роману, це самокатування займає у шість разів більше, а визнання — один рядок. що поруч з ним офіційне покарання — восьмирічна каторга! вона тільки очистити душу стражданнями.
раскольников вважає, що його місце тепер — з тими, хто переступив. і ось поруч опиняється зовнішньо чистий і правильний лужин, з його підступною душею, ладний звести наклеп на беззахисну дівчину навіть у день поховання її батька, щоб досягти своєї мети.
«ми того самого поля ягоди», — каже йому і свидригайлов — людина, в якій смугами йде хороше й мерзотне, який може довести до самогубства підлітка, спровокувати смерть дружини й чужим йому сиротам, може бавитися, мов лялькою, шістнадцятирічною «нареченою» і потурбуватися, щоб її більше не стали продавати, шантажувати кохану дівчину таємницею про її брата і схилитися перед її чистотою та людяністю.»
а соня, яку він вважав нижчою за себе, занадто м’якою, беззахисною для цього жорстокого світу, доведе йому необхідність зняти гріх з душі, стане твердою підтримкою та другом…