Автор невідомий
Назва «Чи не той то хміль»:
Жанр: історична пісня.
Рік написання/видання приблизно 1649
Літературний рід: ліро-епочний твір
Тема оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.
Ідея уславлення гетьмана як захисника народних інтересів.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.
Композиція Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води. Кульмінація: перемога над ворогом. Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати». Епітети: «Золота Вода», «хороша врода». Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду». Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи». Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?». Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси що підтримують його На другому плані в пісні – поляки-загарбники які змальовані в зневажливо-сатиричному дусі. Історичною основою пісні «Чи не той то хміль» стала перша перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького у Визвольній війні 1648—1654 рр. битва під Жовтими Водами. Проти війська Речі Посполитої виступили козацькі загони та їхні союзники-татари. Тріумф під Жовтими Водами надихнув український народ на звитяжну боротьбу проти соціального та національного гноблення, уселив упевненість у звільненні з неволі. У кожному рядку пісні відчувається захват Б. Хмельницьким: ляхів рубає, не один лях лежить головою в воду. Пісня ідеалізує гетьмана, бо бачить у ньому захисника народних інтересів. Автор уболіває за свого улюбленця й закликає його бути обачним: Не пий. Хмельницький, дуже Золотої Води, тобто не заспокоюйся, пильнуй. Силу й відвагу Б. Хмельницького змальовано гіперболізовано, він не боїться 40-тисячного польського війська. Що ж робить його таким упевненим у своїх силах? Підтримка козацького війська та союзників-татар: За собою великую Потугу я знаю. Іще й орду татарськую За собой веду. У пісні змальовано ганебну втечу польського війська, смерть ворогів. Ці рядки звучать сатирично й виражають зневажливе ставлення народу до загарбників: втікали вражі ляхи — Погубили шуби…. лежать після бою, вищеривши зуби, їли ляхів собаки І сірії вовки. Ось така помста народу своїм кривдникам.
У Федькові ніби біс вселився. Він був непосидючим, любив бешкетувати, лазити по дахах будинків або сидіти на воротах. “Спокій був його ворогом”.
Толя ж був дитиною ніжною, смирною, соромливою. На вулицю виходив завжди чистеньким, посміхаючись своїми невинними синіми очима.
Стосунки з батьками.
На Федька часто скаржилися його однолітки, і батько, прийшовши з роботи, часто його бив. «Вибивши «сибіряку», батько виймає з кишені дві або три копійки й дає йому» за те, шо завжди говорить правду. Толина мати мало не непритомніла, бачачи, шо її син водиться з Федьком.
Толя завжди починав плакати і говорити, що в усьому винен Федько.
Благородство Федька і підлість Толі.
Федько врятував Толю, допомігши йому з крижини вибратися на берег. А потім, бачачи переляканого Толю, може, вперше збрехав, взявши на себе вину.
Толя ж тулився до матері, яка милувала його і жаліла. Він сказав, шо Федько штовхнув його на кригу. Через Толю покарали безвинного Федька, через Толю Федько застудився і помер. А Толя ше у бідної Федькової матері виманив чижика.
Моє ставлення до хлопців.
Мені подобається Федько своєю правдивістю, відвертістю, готовністю прийти на до у скрутну хвилину. Шкода, шо він помер. А байдужий до чужого горя безсердечний і брехливий Толя живе.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/porivnyalna-harakteristika-fedka-ta-toli-fedko-halamidnik
Відповідь:
Поляни жили родами. Були собі три брати — Кий, Щек і Хорив та сестра їхня — Либідь. Збудували вони місто і на честь старшого брата назвали Київ. Навкруги міста був великий ліс, у якому водилося багато звірів. Поляни полювали на них, були мужі мудрі й тямущі.
Дехто каже, що Кий був перевізником коло Києва, тому-то й говорили: "На перевіз на Київ". Але якби Кий був перевізником, не ходив би він до грецького царя, не приймав би той його з почестями. Коли Кий повертався, то зайшов на Дунай, поставив там містечко і хотів у ньому жити, але навколишні племена йому не дали. Так і донині те городище звуть Києвець.
Пояснення: