його хіба що на налигачі тільки затягнеш, тяжко працював на маленькому клапті землі, що ледве могла прогодувати його сім’ю, а книжки купував. Бувало, на ярмарку люди, спродавшись, і до шинку заглянуть, а він — ні-ні. 1 замість того щоб, як годиться доброму господареві, хильнути чарку-другу й заспівати веселої, він купить на виторгувані гроші книжку з малюнками та так же на неї дивиться, так її рукою гладить, немовби хтозна-яке добро придбав! 1 вдома ввечері потім марно лій переводить, луплячи очі в ту книжку. А для чого то? Не пан же який, не піп, навіть не писар з розправи, а простий собі мужик! Хіба то мужицьке діло книжки читати!.. Головне ж, і до школи малим не ходив, а оповідали, що то п’яниця дяк із сусіднього села за шкалик горілки навчив його на біду літери складати. І ото відтоді Артем — як розуму рішився. І громади став ніби цуратись, усе, знай, сидить у своїй хаті, пучкою по рядках у книзі водить і губами ворушить. Ні, чисто тобі здитинився дядько!.. Проте, коли його жартома питав хто, що він там у тих книжках знайшов, Артем охоче розповідав. І сміялися ж потім люди, переказуючи один одному, як Артем вичитав у книгах, що японці, приміром, збирають по горах пташиний послід і тим послідом землю угноюють, а котрий японець багатіший, так той і оселедцями свою землю здобрює. А найбільше любив про птахів оповідати. І тут же й сам «голос міркував, немовби радився з кимось.
Як часто ми питаємо самих себе: а що таке сім‘я? Я особисто вважаю, що сім‘я – це люди… Це щирість, відвертість,повага, доброта, чуйність один до одного; це підтримка у важку хвилину, це радість нових досягнень та гордість за свій народ. Тож чому би нам, українцям, не стати однією великою родиною, однією дружньою сім‘єю? Хіба для цього потрібно дуже багато? Треба хоча б трішки піклуватися один про одного, допомагати у скрутну хвилину: не відвертатися від немічних, дати надію хворим, простягнути руку знедоленим, не бути байдужим до оточуючих, уміти прощати і співчувати – тому що підтримка та взаємодо об‘єднують людей. Треба із гордістю розмовляти рідною мовою, ніколи не цуратися рідного слова – тому що саме мова єднає мільйони людей, допомагає краще зрозуміти один одного. А головне – віддано любити свою Батьківщину, любити такою, яка вона є; любити щиро, ніжно,як мати любить своє дитя. Активно приймати участь у житті свого народу, прагнути нових досягнень та впевнено долати труднощі. Лише тоді можна буде із гордістю сказати: «Я,українець, - частинка своєї великої та дружньої української сім ї!»
Дмитрик - персонаж мрійливий, цікавиться історією свого краю, цікавий, чемний.