відома українська поетеса ліна василівна костенко народилася 19 березня 1930 р. в містечку ржищеві на київщині в учительській сім'ї. з 1936 р. жила в києві, де й закінчила середню школу. потім навчалася в київському педагогічному інституті. в 1956 р. закінчила московський літературний інститут.
в літературу л. костенко приходить у післякультівську добу на хвилі "хрущовської відлиги" разом з такими поетами-"шістдесятниками", як і. драч, б. олійник, т. коломієць, в. симоненко, м. вінграиовський.
творчий доробок поетеси досить вагомий. перша збірка "проміння землі" вийшла в 1957
р. на сьогодні л. костенко авторка близько десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: "мандрівка серця" (1961), "над берегами вічної ріки" (1977), "неповторність" (1980), "сад нетанучих скульптур" (1987), "вибране" (1989) тощо. перу письменниці належить історичний роман у віршах "маруся чурай"
(1979), за який вона удостоєна державної премії ім. т. г. шевченка.
самобутня творчість л. костенко, митця непростої долі, безкомпромісного й сміливого, ліричного й громадянськи активного, характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, творчими
пошуками в царині форми вірша, строфічної будови.огляд творчого шляху
ліна костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи "провокативний" стиль життя — елементи, з
яких критики звикли складати портрет митця і створювати йому похвальну громадську опінію. ліна костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності
мовчати в час, коли це мовчання означало відмову од спокус облаштувати своє життя ціною поступок. загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути гірші. цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність,
надмірний пафос, оперування надто скромним "словником" символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії тараса шевченка, лесі українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої
мілизни, стереотипність мислення. ліні костенко вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків.
ліна костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема
поезій марії павліковської-ясножевської. поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим
авторитетом не тільки в сфері літератури. від 1961 по 1977 рік поетесу не друкували, а підготовлені" у видавництві збірки лірики були розсипані. перед періодом вимушеного мовчання видала три поетичні книжки: "проміння землі" (1957), "вітрила" (1958), "мандрівки серця" (1961). уже ці три перші
збірки засвідчили, що ліна костенко є, поруч з іваном драчем, миколою вінграновським, дмитром павличком, видатною індивідуальністю в українській поезії після 1956 р. зокрема третя збірка "мандрівки серця" стала мистецькою подією 1961 року, на авторські вечори сходилися юрми людей, спраглих
справжньої лірики, а не ідеології. "її третя збірка має принципове значення, — писав тоді молодий поет василь симоненко, який пізніше трагічно вмер. — уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці
магазинів та підривають довір'я читачів до сучасної поезії". політичні заморозки, які настали в середині 60-х років, спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла.
чергова книжка "сонячний інтеграл" (1963) була порізана внаслідок втручання цензури. те саме спіткало й
книжку "княжа гора" (1972), підготовлену після багатьох років мовчання. тому в певному сенсі збірка "над берегами вічної ріки" стала в 1977 році наче новим дебютом, який відразу повернув ліні костенко чільне місце в літературі. відтоді вона опублікувала кілька важливих поетичних книжок: "маруся
чурай" (1979), "неповторність" (1980), "сад нетанучих скульптур" (1987). захоплено сприйнята читачами книжка "вибране" (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в україні. та після активних 70-80-х років ліна костенко знову друкує небагато, не
бере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. пише книжку про чорнобильську трагедію.
гуцули — оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психологією. глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води.у повісті гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі
вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.здавна дотримувалися гуцули і народних звичаїв. наприклад, трембіта збирала горян і на похорон, і на весілля. а за давнім звичаєм, на похороні, біля труни небіжчика, його родичі танцювали і співали пісень, бо вважали,
що проводжають людину в інший, кращий світ.
властиве було також гуцулам почуття прекрасного. вони мали добре розвинені чудові естетичні смаки. досить згадати лише деякі мистецькі вироби, зроблені ними: вишиті рушники чи сорочки з незвичайними мережками і візерунками, майстерно і зі смаком
оздоблені криниці, чудові іграшки та різні предмети побуту, вироблені з дерева і розписані яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий національний одяг. а любов до музики, коломийок, які гуцула все його життя! здається, у цьому співучому краї, серед квітучих полонин, співають всі — від сивого
шумливого черемоша до старої гуцулки. добре вміє фати на флоярі іванко. складає й співає пісень і марічка своєму іванкові. вони з'являються в неї ніби самі по собі.і ще одна дуже важлива риса характеру гуцулів. вони народ гордий: захищати гідність роду, честь родини наказує їм голос предків.гуцули
— справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. деякі люди розуміли світ духів, уміли ворожити, вірили в силу слова, в чародіїв, що бурю, град, громи. тому в повісті невипадково живуть і нявки, і чугайстер, і градовик юра, і відьма хима. демонологія в повісті — це
світосприйняття гуцула.