Автор: Павло Тичина.
Рік написання: 1914.
Збірка: “Соняшні кларнети”.
Тема: зображення краси природи, прихід весни.
Літературний рід: лірика.
Жанр: пейзажна лірика.
Вид лірики: пейзажна.
Провідний мотив гімн весні як символу любові, життя й натхнення.
Композиція: 4 строфи
Віршовий розмір: вірш написаний різними віршовими розмірам.
Художні засоби: епітети (золоті арфи, плач перламутровий), метафора (йде весна), пестливі слова, повтори, авторські неологізми (ніжнотонні, самодзвонними). Поезія увійшла до збірки “Сонячні кларнети”. У сонячних яскравих символах поезії втілені мажорні надії молодого національного світу. У символічному образі дівчини – весни закладене оптимістичне почуття випробувань і тривог, що постануть перед нацією. Вони переплітаються з особистими очікуваннями ліричного героя. Поезія сприймається як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації, їхньої молодості, буяння сил.
Вірш складається з чотирьох строф, які об’єднуються в одне ціле ритмом і римою, що знаходиться в середині їх (самодзвонними – ніжнотонними).
“Арфами, арфами – золотими, голосними” озивається в радісно настроєній душі поета навколишня природа й інтимне переживання, що сам поет навіть не може сказати, чи то смуток, чи то безмежне щастя володіє ним, бо бринить в серці й те, й інше.
Друга строфа віщує благодатну зливу, тому хмари – думи заполонили небо.
У поезії Тичини застосовує вишукані тропи: метафоричні епітети (арфи – золоті, голосні, самодзвонні; весна – запашна, квітами-перлами закосичена; плач перламутровий), порівняння (блакить переповнила думами, наче море кораблями; поточки, як дзвіночки). Тропи зрощуються, переходять один в один.
Вірш написаний не одним розміром, що підсилює його музикальність і мелодійність. Він сповнений не тільки звуковою гамою, а колористичною (блакить, вогневий бій, перламутровий плач, жайворон як золотий).
Відповідь:Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний». Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові. Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку. Римування: паралельне. Віршовий розмір: ямб. Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче». Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?». Риторичний оклик: Ой коню мій вороненький, / Товаришу мій вірненький! Повтори: «Ой коню мій вороненький», «А ніженьки китайкою».
Відповідь:
Вибачте, але банити і Вас і відповідаючих можуть за таке завдання. Правилами не можна. Так що думаю, що і моя відповідь буде забанена, але щоб до спробую відповісти. Все може не поміститися. Решту в коментарях.
1. У першій частині трилогії "Тореадори з Васюківки" оповідь ведеться вді імені Павлуші Завгороднього.
2. Хлопці рили метро під свинарником і в підкоп провалилася льоха Манюня. Вона здійснила вереск і дідові Яви прийшлося її витягувати.Дід лаявся, а так як дід Варава був досить суворий, то хлопці боялися, щоб їм не влетіло.
3. Ідея створення метро була дуже сміливою і без сумніву благородною, але утопічною.
4. Друзі мали репутацію вічайдушних шибеників. Дід Салимон про них казав "Ондо, каже, Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні". І на мій погляд, він майже не перебільшував.
5. Справжнє ім"я Яви - Іван. Павлуша розповідає, що Ява сам себе так назвав, коли йому було десь років півтора. Чи то він тк хотів сказати "Іван", чи "Я-Ваня", але оте "Ява" приліпилося до хлопця.
6. Сім"я у Яви була цікава. Дід Варава знаний мисливець, який коли стріляв ліве око онучею зав"язував, бо воно у нього без правого не примружувалося. Батько грав на скрипці, мати - депутат райради, ланкова кукуудзоводів, але найбільше мені сподобалася його молодна сестричка Яришка, яка не вимовляла "р" і те, як вона називала Яву -"загаза чогтова"
7. Штуки -викаблуки постійно видумував Ява заради слави хлопців. Він хотів, щоб слава про них гриміла на все село, як радіо на травневі свята. Він і був основним генератором ідей.
8. Саме для того, щоб прославитися, щоб цей бій транслювали по радіо і телевізору, щоб навіть у Жмеринці було видно, Ява запропонував влаштувати бій биків. При описі підготовки до поєдинку мене саме більше розсмішило те, як хлопці обирали "кандидатуру" для бою биків, відкинувши одразу варіант колгоспного бугая Петьки. А в описі самого бою мене саме більше розсмішив той епізод, коли мирна Контрибуція не витримала і таки підкинула Яву. Те як автор описує, що Ява почав бігти ще в повітрі, мені здалося дуже смішним, особливо, якщо ще й уявити як хлопці мокнули у ставочку, який вже давно перетворився на калабаню. а бридлива Контрибуція бігала по березі.
9. Ідея зробити підводний човен з старої плоскодонки вмерла майже одразу. На мій погляд, це навіть добре, тому що ідея не є реальною і хлопці могли б ще потонути.
10. Епізод порятунку цуценя мене вразив. Цей епізод доказав, що хлопці не лише пустоголові розбишаки, але й їм притаманні такі риси як доброта, сміливість, відважність, відповідальність.
11. Хлопців їхня вчителька - Галина Сидорівна з метою покарання не погодилася взяти з усім класом на екскурсію до Києва. Покарання таке було за те, що вони зірвали уроки в школі. Поцупили шкільний дзвоник (мова йде про ті часи, коли у школі ще не було електричного дзвоника і за початком закінченням уроків слідкував шкільний сторож, який дзвонив у звичайний дзвоник). Шкільний дзвоник хлопці прив"язали на шию Собакевичу, але не вслідкували за ним і цуценя весело бігало по подвір"ю, калатаючи дзвоником). Але хлопцям тки вдалося потрапити до Києва. Спершу вони просили вибачення у Галини Сидорівни, але вона була невблаганна. Тому друзі заховалися у машині за стільцями і поїхали "зайцями". Видали вони себе випадково коли вже пізно було повертатися і неможливо було їх висадити так далеко від села.
12. Хлопці їздили на метро. Але так як у Київ вони поїхали також для того, щоб слідкувати за Бурмилом і Книшем, то хлопці відстали від дітей свого класу. У магазині спорттоварів, слідкуючи за Бурмилом і Книшем, вони випадково порозкидали вудлища. До цього часу Галина Сидорівна помітила їх відсутність і на її прохання розшуком хлопців займалася міліція. Міліціонер старшина Паляничко їх зустрів на виході з метро і привіз до інших дітей на екскурсію.
Пояснення: