"Valse mélancolique" О.Кобилянської 1. Чому авторка неодноразово в характеристиці Софії повторює художню деталь type antique (античний стиль)?
2. Як кольорова гама в новелі допомагає розкрити настрої та характери героїнь.
3. Доведіть, що «Valse melancolique» — психологічна новела.

👇

Ответ:

marda69

22.06.2022

Її зараз можна пізнати. Вона держиться просто... гарна і має смутні очі. Але по фризурі [14] можна її вже певно пізнати. Чешеться цілком antique [15] і обвиває голову два рази вузькою чорною оксамиткою, мов діадемою. Взагалі вона з профілю цілком type antique. [16] В неї чоло й ніс творять одну лінію... я мусила її бачити... Не знаю чому, я неустанно дивилася на неї. Мене неначе тягло до неї, неначе силувало віддати їй цілу свою істоту на услугу або й ще більше: віддати всю ясність своєї душі, натхнути її тим. Сама не знаю, що таке тягло мене до неї... "Коли б оглянулася! Коли б оглянулася! — думала я неустанно. — Чи я не бачила її вже давніше? Мусила бачити вже, коли сиділа передо мною в другім ряді... Коли б обернулася!.." Вона обернулася.

Объяснение:

4,4(90 оценок)

Открыть все ответы

Ответ:

Лёха12339

22.06.2022

Дуже швидко пробігло спекотне літо, і тепер лісові ділянки, галявини, струмочки і ставки підпорядковані до вересня. Вранці вже прохолодно, а вдень гріє сонечко. Воно ще нагадує про літнє тепло. Після довгої виснажливої роботи відпочивають поля, зібраний урожай в садах. Тепер скрізь усе сповнене прохолодою осінніх місяців. Часто на небі з’являються сірі хмаринки, мрячить нескінченний дощик. Ніби поринувши у думи, затужив безмовний ліс. Скоро на деревах не залишиться жодного листочка, гілки не будуть захищені від бездушних дощів і морозів. Ось кленовий листочок не поспішаючи вальсує в повітрі. Ніби поринувши у думи перед довгими зимовими сновидіннями, сумно поскрипує немолодий вже дуб. Навколо одягненого в мох трухлявого пенька розташувалися стрункі опеньки. Їх тут дуже багато, всі вони так і хочуть потрапити в кошик. Травка вся зблякла і опустилася до землі, і лише крихітні червонуваті зірочки вересу приносять радість.
Ми бачимо, як високо в небі на прощання кружляють журавлі. Вони прямують у теплі краї і сумно курличуть про те, що прийшла осінь. У такі миті нам стає сумно, ми починаємо розмірковувати про наше призначення у цьому прекрасному світі.

4,6(99 оценок)

Ответ:

lew8

22.06.2022

Справжній поет - суцільний оголений нерв. Таким тонким відчуттям слова, всеосяжним почуттям болю був наділений і поет Л. Кисельов.

Його вразили слова пісні, які він поставив епіграфом до свого вірша «Земля така гаряча...»:

А я тому журавлю
Києм ноги переб'ю, переб'ю.

Відштовхуючись від цих слів, автор розвиває тему невимовного болю, яка тривожить його душу ліричного героя - маленького хлопчика, який шкодує птицю:

Пригорну його до себе й руками закрию:
Ой дядечку, не треба, Не бийте журавля!

Леонід Кисельов не зводить побачене до епізоду життя, а узагальнює до світового рівня, вводячи метафору:

Не винести того болю,
Не виплакати жалю.
Що станеться з тобою,

Мій світ, мій журавель!

Метафора «журавель - весь світ» підкріплюється наступною: «намисто з багряних плям», що асоціюється з кінцем світу: «В останню мить побачиш Намисто з багряних плям, І буде така гаряча, Чорна така земля».

«Руда земля», про яку автор говорить на початку вірша, змінюється на «чорну землю», яка може бути винищена до залишку людьми. І не стільки екологічного діапазону звучання поет досягає, скільки світового застереження війни, знищення всього живого символом руйнування - броненосцем:

Броненосці рекочут,
Ріжуть Чумацький Шлях,
І плаче хлопчик:
Не бийте журавля!

4,7(34 оценок)

Это интересно:

Праздники-и-традиции

24.12.2020

Как правильно чистить искуственную елку...

17.04.2022

Как избежать наказания в школе: 10 простых советов...

Образование-и-коммуникации

18.12.2022

Основные принципы подготовки к экзамену без зубрежки...

Здоровье

20.07.2020