Аби вовк ситий і баран цілий. Дружній череді вовк не страшний. Вовка за вухо не втримати. Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде. Вовка ноги годують. Вовка пастухом не ставлять. Вовка боятися — в ліс не йти. Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться. Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться. Вовк змінює шкуру, але не свою натуру. Вовк линяє, а вдачі не міняє. Вовка в плуг, а він глядить у луг. Вовк в овечій шкурі. Бере вовк і лічені вівці. Вовк лисиці не рідня, та повадка одна. Вовк вовчу думку має. Вовк старіє, але не добріє.
Фрідріх виділяється з групи полонених, він хворий на сухоти. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх,» співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: «Ви не знаєте, де наш тато?»
Дружній череді вовк не страшний.
Вовка за вухо не втримати.
Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде.
Вовка ноги годують.
Вовка пастухом не ставлять.
Вовка боятися — в ліс не йти.
Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.
Вовк змінює шкуру, але не свою натуру.
Вовк линяє, а вдачі не міняє.
Вовка в плуг, а він глядить у луг.
Вовк в овечій шкурі.
Бере вовк і лічені вівці.
Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.
Вовк вовчу думку має.
Вовк старіє, але не добріє.