при́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моральні істини. на відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея. сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних
спостереженнях суспільного життя.
анафора — єдинопочаток; одна зі стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.
гіпербола— вид тропа. стилістична фігура явного і
навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. наприклад: «я казав це тисячу разів» або « як дуб».
епітет— це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, є слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису,
визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом.
міфи — це античні, біблійні й інші перекази, сказання про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх, про грецьких і римських богів і героїв.
По справжньому красивий та людина, при погляді на якого, завмирає подих, а серце починає битися злегка швидше і коли розмовляєш з ним, то це відчуття не зникає! Кожне слово висловлюється десь у серці, а від кожного погляду стає тепло ... Краса це не тільки те що бачиш, але й те що при цьому відчуваєш ...
Людину, яка приваблює не стільки своїм доглянутим зовнішнім виглядом, а й своїми внутрішніми якостями. Краса видно зсередини, скільки не прикрашай внутрішнє каліцтво, воно більше залучати не стане.
Доброго, розумного, великодушного, який викликає до себе повагу.
Чехов писав - У людині повинно бути все прекрасно: і обличчя, і одяг, і душа, і думки, так давайте прагне до цього!