Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільному житті.
Объяснение:
Людина, на яку я хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І якщо мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли прийде мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість.
Інколи мама накричить на мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я був неправий. А коли розумів це, йшов до мами і пере . І мама мене завжди вибачала, як би я не провинився.
Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і все-все на цьому світі.
Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.