Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом.Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»).
ПУкраїнські степи - це нескінченне море, що колихається пiд палючим сонцем, це безкрайній простір, це відчуття суцільної нескінченності простору і часу, це почуття абсолютної свободи. Все це ж можна сказати і про море - найулюбленішою стихії А. Айвазовского. Ось чому на своїй картині «Чумацька валка» він поєднав море і степ. Чумаки - це люди, промисел яких полягав у тому, щоб зібрати обоз з декількох возів, запряжених волами, і відправитися до Криму, де в той час добувалася сіль. Тоді це був дуже цінний товар, буквально на вагу золота. Поїздка була непростою. У такі поїздки відправлялися тільки відважні, досвідчені люди, які вміли і визначати погоду за прикметами, і дорогу - по зірках. Недарма по-українськи знамените скупчення зірок Чумацький Шлях називається «Чумацький Шлях» .Ось і на картині І.Айвазовського ми бачимо обоз чумаків у дорозі. У картини відсутня композиційний центр як такий - це зроблено навмисно, щоб показати глядачеві нескінченну дорогу, по якій ідуть чумаки. Можна побачити звивисту грунтову дорогу в степу, яка вже ними подолана, але ж скільки ще їм належить пройти! Обоз тільки-тільки почав в'їжджати на пагорб так, що його «хвіст» навіть і не видно, тому глядачеві картини важко уявити протяжність самого обозу. Можна розглядати лише фігури трьох чумаків, особливо чітко - першу. Це що стоїть на весь зріст дівчина в національному українському одязі. Вона стоїть, обернувшись назад, на пройдений шлях: чи то відміряє, скільки пройшов обоз, чи то орієнтується в часі по заходу сонця. Зазвичай, чумаками були тільки чоловіки, але художнику, напевно, хотілося додати картині жіноче, ліричне начало. Художник недарма вибрав для своєї картини час заходу: сідаюче сонце по-особливому підкреслює красу української природи, якою зазвичай притаманне буйство фарб. Але в променях заходу ці фарби виглядають по-іншому, приглушеннее, так щоб море, намальоване на картині в лівому кутку, зливалося зі степом. Колоритні українські будиночки і млини тільки додають ліричності в загальну атмосферу цього полотна.
