При́тча — повчальна алегорична оповідь, в якій хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі підпорядковане моралізаційній частині твору. Невеликий розповідь алегоричний за формою і морально-дидактичний по цілі. До схожої з нею поетичній формі байці, притча відноситься так, як алегорія до поетичного образу: у той час, як застосування нескінченно різноманітні, алегорія і притча символізують за задумом автора лише одну цілком певну ідею. Процес творчості у створенні притч протилежний поетичному.
Цитатна характеристика. Тітка Дора: "...на що.. розпалювалася, махала білим ридикюлем і перелічувала майже нові хустки, кофти і Денисові штани, що їх віддала невдячній пакульській хвойді..." Дядько Денис: "...не відмовляв виносити латку лугу,накопати торфу на болоті, поставити плетінь довкола городу чи привезти ломаччя з лісу..." "...нове життя нового прагне слова..." "У сірім фетровім капелюсі набакир, у темно-сірому, хоч і припорошеному пакульською пилюкою кітелі, в юхтових чоботях і галіфе з малиновим полум`яним лампасом бачився казковим лицарем, що під бравурні поклики сурм ось-ось рушить на ворога..."
Невеликий розповідь алегоричний за формою і морально-дидактичний по цілі. До схожої з нею поетичній формі байці, притча відноситься так, як алегорія до поетичного образу: у той час, як застосування нескінченно різноманітні, алегорія і притча символізують за задумом автора лише одну цілком певну ідею. Процес творчості у створенні притч протилежний поетичному.