Відповідь:
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.
Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки
Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми - базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам - дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.
Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Досить довго на Україні побутував звичай побратимства (посе-стринства) - духовного споріднення та взаємодо Цей звичай сягає корінням чи не скіфських часів. Зазвичай браталися у присутності односельців. Побратимами найчастіше були люди одинокі. Цей обряд забезпечував до в скрутну годину і прирівнював побратимів до кровних родичів.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
Пояснення: До ть меніТвір на тему Пісня-душа народу 11речень
На сучасному етапі про Мазепу можна го-
ворити як про образ-символ, символ прагнен-
ня українців до свободи та самоствердження,
символ – українського європеїзму. В сучасних
суспільно-політичних умовах цей образ набув
особливої актуальності. Тому, на нашу думку,
доцільно детально проаналізувати образ ге-
тьмана, окресливши тенденційність до рецеп-
ції його постаті. Висвітленням цього питання
займалися Д. Наливайко, Д. Донцов, Ю. Лаврі-
ненко, В. Братко. Вони ж досліджували про-
блему інтерпретації образу гетьмана в україн-
ській та світовій літературах. Дослідники
В. Войтюк, В. Готвальд, В. Лавренчук, Т. Маць-
ків зверталися до проблеми еволюції образу
І. Мазепи у літературі.
Мета статті – з’ясувати художні особли-
вості інтерпретації постаті І. Мазепи в літера-
турі, проаналізувати тенденційність у зобра-
женні гетьмана, окреслити традиції в зобра-
женні І. Мазепи, що склалися в літературі.
Гетьман Іван Мазепа – неоднозначна пос-
тать як світової, так і української національ-
ної історії, літератури, символічна персоніфі-
кація уявлень про власну національну еліту,
європейську повноцінність вітчизняної куль-
турної традиції та її окремість від Росії. На
сьогоднішній день немає однозначної оцінки
діяльності Гетьмана, навколо його постаті
точаться дискусії, що дають широкий простір
для діаметрально протилежних оцінок і хара-
ктеристик.
Іван Мазепа найчастіше сприймався не в
історико-біографічних даних, а в характерних
рисах образу. Досі йдуть суперечки щодо
трактування вчинків гетьмана, різні автори
інтерпретують образ І. Мазепи по-своєму. На
сучасному етапі можна говорити про декілька
літературних традицій, що склалися навколо
постаті І. Мазепи:
1) російська традиція, що наклала на Ма-
зепу клеймо зрадника;
2) західна традиція, де Мазепа виступає
романтичним героєм;
3) українська традиція, що пропагує ідею
Мазепи-патріота, борця за свободу
України.
Объяснение: