Я занял твою душу
Он стоял глядя в окно. Ооо! Этот безумный и не справедливый мир! Он этих малолеток, а они так обошлись! Эйнар как всегда выкрутился, его миссис Лисандер вытащила, сказала мы его насильственно заставили... Враньё! Раздались шаги в дверь постучали... Сглотнув подступившие слёзы, Артур "Войдите". Краем глаза он увидел вошедшего.
-А... Это ты Йомен?
-Ну конечно же это я! Кто же ещё? А ты думал Счастливчик Эйнар?-в его голосе чётко слышалось нескрываемое презрение.
-Нет!-Артур улыбнулся,-до него теперь мне всё равно! Трус-одно слово!
-Зато мы до жути храбрые!-в голосе Йомена слышалась улыбка.
На улице послышалась сирена и звук мотора.
-Это менты...-выдохнул Артур.
-Прощай... Друг!
-Только друг?-голос Артура был расстроен.
-Нет... Не только друг...
Артур почувствовал чужое дыхание. Он резко обернулся. Йомен прижал его к себе. Его губы были всё ближе. Артур мгновенно ответил на поцелуй. Но к ужасу ( а может к счастью ) они стояли возле окна.Артура перекосило от ужаса, когда он понял что ещё чуть-чуть и он упадёт секунды и произошло сразу две вещи. Первая-поцелуй закончился, а вторая-Артура перевесило и он упал...
***
Йомен же с неподдельным ужасом в глазах смотрел на смерть друга, а теперь ещё и son amour(*) и не понимал что ему делать... Наконец понял... Бесстрашно он поднял колени на подоконник и спрыгнул с высоты 5 этажа...
Как ни странно он не умер от разрыва сердца ещё в полёте, но только он упал на землю почувствовал жуткую боль до слёз в голове и громкий треск в ушах.Он подполз к Артуру и с жутких усилий дотронулся до уже похолодевшей руки Артура. Он взглянул на небо... А затем... Перестал чувствовать себя
Художні засоби до поеми "19 жовтня" Пушкіна:
Епітети: багряне убрання, поля зів'ялі й голі, тихе сяйво дня, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги, Італія ясна, щаслива путь, доля мандрівна, доля строга...
Неологізм: легкопінна,
Порівняння: він (союз), як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.
Метафори: міцнів під крилом коханих муз.
Звертання: каміне, вино, друже, любі друзі,Горчаков, Вільгельм, спізнілий друже мій.
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Повтор: Пора, пора! Повніш, повніш!
Объяснение:
спільне те що в обох творах говорять про крила в людини.