Панів за те там мордовали
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
За те вони дрова возили,
В болотах очерет косили,
Носили в пекло на підпал.
Чорти за ними приглядали,
Залізним пруттям підганяли,
Коли який з них приставав.
71 Огненним пруттям оддирали
Кругом на спину і живіт,
Себе що сами убивали,
Яким остив наш білий світ.
Гарячим дьогтем заливали,
Ножами під боки штрикали,
Щоб не хапались умирать.
Робили розниї їм муки,
Товкли у мужчирях їм руки,
Не важились щоб убивать.
72 Багатим та скупим вливали
Розтопленеє срібло в рот,
А брехунів там заставляли
Лизать гарячих сковород;
Які ж ізроду не .женились,
Та по чужим куткам живились,
Такі повішані на крюк,
Зачеплені за теє тіло,
На світі що грішило сміло
І не боялося сих мук.
73 Всім старшинам тут без розбору,
Панам, підпанкам і слугам
Давали в пеклі добру хльору,
Всім по заслузі, як котам.
Тут всякиї були цехмистри,
І ратмани, і бургомистри,
Судді, підсудки, писарі,
Які по правді не судили
Та тілько грошики лупили
І одбирали хабарі.
74 І всі розумні филозопи,
Що в світі вчились мудровать;
Ченці, попи і крутопопи,
Мирян щоб знали научать;
Щоб не ганялись за гривнями,
Щоб не возились з попадями,
Та знали церков щоб одну;
Ксьондзи до баб щоб не іржали,
А мудрі звізд щоб не знімали —
Були в огні на самім дну.
75 Жінок своїх що не держали
В руках, а волю їм давали,
По весіллях їх одпускали,
Щоб часто в приданках були
І до півночі там гуляли,
І в гречку деколи скакали,
Такі сиділи всі в шапках,
І з превеликими рогами,
З зажмуреними всі очами,
В кип'ячих сіркой казанах.
76 Батьки, які синів не вчили,
А гладили по головах,
І тілько знай що їх хвалили,
Кипіли в нефті в казанах;
Що через їх синки в ледащо
Пустилися, пішли в нінащо,
А послі чубили батьків,
І всею силою бажали,
Батьки щоб швидче умирали,
Щоб їм принятись до замків.
77 І ті були там лагоминці,
Піддурювали що дівок,
Що в вікна дрались по драбинці
Під темний, тихий вечерок;
Що будуть сватать їх, брехали,
Підманювали, улещали,
Поки добрались до кінця;
Поки дівки од перечосу
До самого товстіли носу,
Що сором послі до вінця.
78 Були там купчики проворні,
Що їздили по ярмаркам,
І на аршинець на підборний
Поганий продавали крам.
Тут всякії були пронози,
Перекупки і шмаровози,
Жиди, міняйли, шинькарі.
І ті, що фиги-миги возять,
Що в боклагах гарячий носять,
Там всі пеклися крамарі.
79 Паливоди і волоцюги,
Всі зводники і всі плути;
Ярижники і всі п'янюги,'
Обманщики і всі моти,
Всі ворожбити, чародії,
Всі гайдамаки, всі злодії,
Шевці, кравці і ковалі;
Цехи: різницький, коновальський,
Кушнірський, ткацький, шаповальський
Кипіли в пеклі всі в смолі.
80 Там всі невірні і христьяне,
Були пани і мужики,
Була там шляхта і міщане.
І молоді, і старики;
Були багаті і убогі,
Прямі були і кривоногі,
Були видющі і сліпі,
Були і штатські, і воєнні,
Були і панські, і казенні,
Були миряне і попи.
81 Гай! гай! та нігде правди діти,
Брехня ж наробить лиха більш;
Сиділи там скучні піїти,
Писарчуки поганих вірш,
Великії терпіли муки,
їм зв'язані були і руки,
Мов у татар терпіли плін.
От так і наш брат попадеться,
Що пише, не остережеться,
Який же втерпить його хрін!
82 Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику.
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без бога бувши
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.
Объяснение:
Объяснение:Дитячі роки стали своєрідною психологічною основою для створення багатьох літературних творів. Адже дитинство — це найсвітліша пора кожної людини. Це час довіри і щирості, час нескінченно цікавого пізнавання оточуючого світу. Підтвердженням цих міркувань можуть бути біографічні відомості про відомого українського письменника М. Стельмаха та його повість «Гуси-лебеді летять».
Головний герой повісті — маленький хлопчик Михайлик, великий фантазер і мрійник. З перших рядків повісті ми розуміємо, що це — сам письменник. Коли дідусь каже хлопцеві, що Сонце відмикає землю золотими ключами, хлопчик переймається, що воно загубить ці ключі і на землю ніколи не прийде день. А коли над селом пролітають лебеді, Михайлику здається, що від їх крил лунає привабливий дзвін. І це лише два приклади того, що у хлопчика був талант сприймати оточуючий світ образно і поетично. Чому ж Михайлик був саме таким?
Мабуть, перш за все, хлопчик став таким завдяки своїм рідним. Тут можна згадати матір М. Стельмаха, Ганну Іванівну, яка була ласкавою, доброю жінкою і невтомною трудівницею. Саме вона навчила свого Михайлика любити та розуміти кожну травиночку, бачити красу у вранішній росі та заході сонця. Прикладом такого виховання може бути епізод з насінням. Коли Михайлик допоміг голодній жінці з дитиною і віддав їй усе своє насіння, мати не пожурила Михайлика, а навпаки, схвалила вчинок хлопчика, бо прагнула навчити сина бути уважним до горя інших людей та допомагати їм.
Не менше добра для Михайлика зробили його батько, бабуся, дід Дем’ян і дядько Микола за прізвиськом Бульба, яких він дуже любив. Дитинство хлопчика було сповнене казковим, романтичним, незвичайним світом. І кожен читач бачить у повісті образи щирих, добрих і простих трударів, серед яких пройшло дитинство Михайлика. Ставши дорослим, М. Стельмах був гарним батьком для дочки та сина, ростив їх у любові і розповідав їм все те, що запам’ятав з власного дитинства.
Творчість письменника подобається різним поколінням читачів, адже уся вона сповнена дитячих спогадів, романтики та казковості. Світ людей, яких автор змалював у повісті «Гуси-лебеді летять», дуже сподобався і мені. Я вважаю, що якби кожен з нас виховувався серед таких людей, як близькі Михайлика, життя було б набагато краще, і люди дуже добре розуміли б оточуючий світ, вміли цінити красу природи та співчувати іншим. А проблеми, які М. Стельмах розкриває нам у своїй повісті, залишаються актуальними й зараз, та, скоріш усього, будуть актуальними і в майбутньому.