Улітературі кожного народу є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. таким поетом для нас, українців, був і залишається тарас григорович шевченко. дійсно, творчість шевченка — найвище досягнення нової української літератури. його прекрасні твори набули великого світового значення. а теми для них він брав із життя народу. читаєш твори тараса григоровича, й ніби сама україна постає перед очима. то вона «безталаннавдова», то «оновленаземля», де «врага не буде, супостата». та якою б не поставала україна зі сторінок шевченкових творів, завжди вона — найулюбленіша, і заради неї, заради її щастя поет готовий принести в жертву себе і своє життя. тарас шевченко був справжнім патріотом україни. твори його були присвячені землякам, боротьбі за їх визволення й щастя. життєвий і творчий шлях славетного поета — яскравий приклад нерозривної єдності батьківщини і її дітей. значення творчості шевченка в історії української літератури — величезне. літературна творчість тараса григоровича була багатогранною: прекрасний лірик, поет-громадянин, талановитий прозаїк, цікавий драматург. він став учителем цілої плеяди видатних українських поетів і письменників. його шляхом пішли марко вовчок, іван нечуй-левицький, іван франко, панас мирний, леся українка тощо.
Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати»..Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука. Олівець — Писати — щодо писання, то давній корінь цього слова українська, можливо, успадкувала з індоєвропейських часів. Проте з іншим значенням — пістрявий, пестрий «строкатий» (корінь pьs-). Значення «писати, малювати» зафіксовано лише у слов’янських, балтійських мовах (лит. piẽšti «малювати», прус. peisāi«пишуть»), а також у деяких індоіранських. У слов’ян і балтів це значення (корінь pis-) могло розвинутися під впливом усе тих самих давніх арійських мов, що панували в першому тисячолітті до нової ери в Наддніпрянщині. Принаймні серед їхніх носіїв було чимало письменних людей, без яких не могли обійтися торгівля та дипломатичні відносини. Корінь piś- у індоіранців позначав процес різьблення, карбування, висікання, вирізання (а ще — нарізання м’яса). Семантичний зв’язок із писанням простежується чітко. Pеśa від того ж кореня означало «орнамент, візерунок», pēśalá — «прикрашений, приємний, красивий», pēśakāra —«вишивальниця», дослівно «та, що робить візерунки». Як бачимо, з цим коренем пов’язані українські слова писанка, писанкарство, розписувати, розписний, вислів «неписана краса»
