Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.
Федько був дуже добрим,але розбишакою, а от Толя був завжди злий і хотів зробити завжди щось комусь на зло.Напииклад мені хотілося б більше дружити з Федьком,хоча й він був не слухняний але,завжди міг до та підтримати.
І добро звісно виграло,тому що Федько взяв вину Толі на себе.