Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Объяснение:
Объяснение:
Новели Винниченка відкрили нові горизонти в дослідженні таємниць людської душі, "темних" інстинктів і підсвідомих імпульсів, людської особистості. Дошукуючись прихованих причин, подій і вияву в поведінці персонажів об'єктивних законів, письменник водночас зберігає їх внутрішню свободу, своєрідність, непередбаченість. Він зображує людей, що вирізняються своїм темпераментом, інтелектом, волею, активністю.
Герої Винниченка шукають відповіді на питання про смисл життя, доцільність існування людства. Письменник розглядає смерть як частину неминучої та гіркої правди життя. Думати про смерть в ім'я життя — такий зміст оповідань екзистенційної проблематики Винниченка. Наслідуючи ідеї Ніцше (поєднання соціокультурних і біологічних начал у людині), письменник пояснює вчинки героїв психологічними причинами.
З темою смерті пов'язані роздуми про швидкоплинність часу, про зв'язок з майбутнім, про час — історичний і космічний, об'єктивний і суб'єктивний. Герої оповідання "Момент" свідомо вибирають шлях, сповнений смертельних небезпек, заради життя і щастя в ньому. Тюремний Шахерезада, від імені якого ведеться розповідь, і його випадкова знайома Муся нелегально переходять кордон. Обоє знають про рівень ризику, в якийсь момент навіть упевнені, що гинуть. Та це ще не зараз. Ставлення героїв до цієї неминучої фатальності кокетливо-байдуже ("стало страшно смішно: я — мертвий"). За кілька миль від кордону можна собі дозволити "пожартувати" зі смертю: "Я — будучий мертвяк. Лежу десь в якому-небудь ярі, дикому, порожньому, наді мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружка сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть. І лице моє теж зеленкувате, тверде... А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось".
Відповідь: Головною героїнею поетичної драми Лесі Українки «Лісова пісня» є витвір народної фантазії і міфологічна істота за ім’ям Мавка. Письменниця дає цьому персонажеві ніжну натуру, співочу душу і дівочу вроду. Досить важливу роль у образі Мавки грають її довгі коси. Вільна, як і оточуюча природа, що її зростила, Мавка ходить з перевитими ніжними квітами розпущеними розкішними чорними косами. І це не випадково, адже коси в народному уявленні – це символ волі, вроди та дівочої цноти. Краса Мавки підкреслюється зоряним вінком, який у творі є символом усього кращого, що було в дівчині і символом усього найкращого, що повинна мати кожна людина. Протягом усієї п’єси Мавку супроводжує вогненне сяйво зоряного вінка.Героїня «Лісової пісні» сприймається не тільки як дивовижний казковий образ, в якому втілена людська мрія про вільне життя і щастя, а й реальна дівчина, життєва своїм виглядом та душею. Мавка приваблива за своєю щирістю, незламністю, почуттями і характером. Героїня драми мужня і горда, в її образі письменниця втілила свій людський ідеал, ідеал відданої своїм переконанням і почуттям, духовно багатої, волелюбної і гордої людини.Образ Мавки Леся Українка протиставляє у творі тим дріб’язковим людям, світ яких закінчується у тісному міщанському кутку, світ яких далекий від усього прекрасного і високого. Адже саме в такому яскравому протиставленні найбільш чітко сприймається головна ідея твору. Ця ідея полягає в невмирущості усього прекрасного і високого, що є в справжній людині, у вислові, який проголосила героїня феєрії: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».Стосунки між головною героїнею твору і Лукашем нагадують стосунки ще однієї відомої нам літературної пари – Гриця Бабенка і Марусі Чурай з однойменного твору Ліни Костенко. Розлад у відношенні цих героїв виник через те, що «Гриць ходив ногами по землі», а кохання Марусі «сягало неба». Те ж саме, що про Гриця, можна сказати й про Лукаша, який казав: «Любов любов’ю, а життя життям». На жаль, усі зусилля Мавки підняти коханого на свою висоту не дали ніяких результатів, а якщо і дали, то занадто пізно.Тільки з часом герой починає усвідомлювати, наскільки багато він втратив. У Лукаша відроджується потяг до незайманого, прекрасного кохання, він стає мудрішим. Під впливом жорстоких життєвих законів він усвідомлює, що у його існуванні немає сенсу. Лукаш замислюється: «А треба жити?». Герой просить у Долі:«Пригорни, моя Доля,Хоч руками долинку,чи не знайдеш під снігомз дивоцвіту стеблинку».Під «дивоцвітом» авторка має на увазі те найголовніше, що загубив Лукаш – своє духовне багатство. Ідея його невмирущості найсильніше відчувається в останньому монолозі Мавки:«Легкий, пухкий попілецьЛяже, вернувшийся в рідну землицювкупі з водою там зростить вербицю,-стане початком тоді мій кінець».В одному зі своїх листів до матері письменниця написала про те, що образ героїні створеної нею «Лісової пісні» «зачарував її на весь вік». Це зачарування передається кожному, хто прочитає цей твір, бо все в ньому освічене прагненням до незвичайного, небуденного і прекрасного, освічене яскравим полум’ям духовності. Тому і зараз поетичне слово Лесі Українки, яке письменниця називала «співучим полум’ям», світиться на повну силу, дає нашим співвітчизникам зрозуміти, що головне у житті – це високий і чистий людський дух.
Пояснення: