Нещодавно я прочитала цікаву та щиру казку «Хуха-Моховинка» В.Короліва-Старого. Це чудова розповідь про маленьку лісову істоту, яка має «велике» серце.
Казка навчає нас любити рідних та близьких, бути небайдужими та уважними до інших. Хуха сумує без своїх друзів: «тяжко жити без рідного товариства». Вона показує нам приклад ввічливості: «попрощалася, красненько подякувала гостинним козам». Маленька істота працьовита, добра, слухняна, лагідна.
Страждання, самотність, холод та голод випали на долю Моховинки, але вона сміливо та терпляче долає всі труднощі: знесилена «мандрувала все дал сть та кмітливість ставали їй у пригоді: «під нею було кілька щілин, якими можна було пролізти». Коли сталося нещастя у хліві, хуха швидко прийшла на до покликала дітей, потім дорослі врятували козу Лиску.
У вчинках маленької лісової істоти ми бачимо великий оптимізм, мрію та надію про краще життя. Вміння пробачати – дуже добра риса хухи. Автор на прикладі Моховинки спонукає нас бути добрими, працьовитими, пробачати іншим, робити добро. Вона може бути для нас добрим прикладом.
Объяснение:
просто нашла в Интернете
Объяснение:
Російська народна казка “Ріпка” – по своєму головному змістом і настрою схожа з бурлацьке піснею “Дубинушка”. Казка “Ріпка”, як і пісня “Дубинушка” – свого роду гімн колективної праці або, якщо хочете, колективної думки. У казці для витягування з землі надзвичайно великої ріпки потрібен був весь набір жителів сільської хати: Дід, Баба, Внучка, собака Жучка, кішка і мишка. Тільки з додатком до зусиль всього колективу зусиль ще й крихітної мишки – Ріпка витягнулася з землі.
Зрозуміло, ніхто не думає, що мишка – головна дійова особа. Адже всі знають, що для успішного виконання якого б то не було справи, часом не вистачає якогось штриха (маленької мишки), щоб вийшов гідний результат. Таких випадків в житті чимало, коли для завершення важкій і якісної роботи не вистачає чийогось маленького зусилля або будь-якої свіжої ідеї, думки.