Коли ми чуємо слово "Жінка" , то відразу уявляємо собі слабку, ніжну, витончену, благодатну, не доторкану, тендітну істоту. Майже всі в своєму житті чули такі слова: «Місце жінки на кухні!». Але ж хвилиночку… Друзі, скажіть, а хіба не час вже залишити подібні висловлювання в минулому? Хіба вам не здається, що, підтримуючі такі погляди, ми робимо величезний крок назад? Світ змінився. І ми не маємо жодного права приміряти поняття минулих століть на суспільство сучасності.
Якщо колись жінка не могла навіть кроку зробити без чоловіка, то зараз вона має змогу отримати освіту, яку забажає, мати власне житло, авто і так далі. А все чому? Тому що жінки вже є на рівні з чоловіками. Я скажу більше, зараз ніхто не здивується розповіді про те, як чоловік сидить вдома, нічого не робить і живе за рахунок жінки. Світ перевернувся. Але політики ніби нічого не помічають і не пускають жінок до керування державою, викрикуючи «жінкам не місце в політиці!». Чого вони так категорично проти? Може бояться? За тисячоліття патріархату чоловіки створили хорошу матеріально-технічну базу і розгубилися. Що робити далі? У сучасному світі багато чоловіків роблять менше, ніж вони можуть, і це тисне на їх психіку, багато з них не знають на що себе витратити. А жінка знає, тому що вона – завжди творча енергія. Дуже важливі зараз жіночі якості такі, як вміння спілкуватися, інтуїтивне вміння побачити проблему в цілому, посидючість, старанність, уміння вникнути в деталі. І на цьому фоні навіщо зараз в політиці чоловічі якості: уміння ризикнути, відвага, витривалість? Вчені довели, що жінки більш стійкі до емоційних навантажень. Саме це вимагає сучасний неспокійний світ, у тому числі й політичний. Тому жінки могли б скласти не аби яку конкуренцію для чоловіків у державних справах.
Дуже цікаве запитання, кого можна вважати справжнім другом? впродовж всьго життя ми контактуємо з величезною кількістю різних людей. кожен з них залишає свій слід в нашій долі. це може бути красивий спогад, від якого стає тепло на душі, або стійке враження від років проведених разом. хтось з цих людей здається ідеальним, рік за роком ми сумуємо за такими друзями, хоч і спілкувалися лише раз або двічі. інші люди викликають сумні спогади. таких ми називаємо товаришами по нещастю. зазвичай це людина, яка завжди уважно вислухає, і поділиться власними проблемами. але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга? моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс. існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе. прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя. саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.
Від виходу друком першого видання "кобзаря" і до сьогодні про т. шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.з поетичною спадщиною т. шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати шевченка в школі. вірші, поеми, хвилювали мене, викликали співчуття. серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. перш за все це поезії "думи мої, думи мої". чому поезії, а не поезія? у т. шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.перша поезія з такою назвою написана т. шевченком 1839 року в петербурзі. уже викупили тараса з кріпацтва, уже навчався він в академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. чи потрібно його слово, його "діти", як називає шевченко поетичні рядки своїх віршів? і для кого? т. шевченко — син свого народу, відданий син своєї вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання: думи мої, думи мої,квіти мої, діти! виростав вас, доглядав вас, —де ж мені вас діти? в україну ідіть, діти! в нашу україну.служити своїм словом рідному народові й вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета: за степи та за могили,що на україні,серце мліло, не хотілоспівать на чужині.а в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з україни, без яких він не може жити па засланні. це сум за рідшім краєм: думи мої, думи моїви мої єдині,не кидайте хоч ви менепри лихій годині. "думи мої, думи мої" 1839 року — це твір-програма поета. покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості кобзаря. коли лунає шевченкове словю під ід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила шевченкового слова.
Коли ми чуємо слово "Жінка" , то відразу уявляємо собі слабку, ніжну, витончену, благодатну, не доторкану, тендітну істоту. Майже всі в своєму житті чули такі слова: «Місце жінки на кухні!». Але ж хвилиночку… Друзі, скажіть, а хіба не час вже залишити подібні висловлювання в минулому? Хіба вам не здається, що, підтримуючі такі погляди, ми робимо величезний крок назад? Світ змінився. І ми не маємо жодного права приміряти поняття минулих століть на суспільство сучасності.
Якщо колись жінка не могла навіть кроку зробити без чоловіка, то зараз вона має змогу отримати освіту, яку забажає, мати власне житло, авто і так далі. А все чому? Тому що жінки вже є на рівні з чоловіками. Я скажу більше, зараз ніхто не здивується розповіді про те, як чоловік сидить вдома, нічого не робить і живе за рахунок жінки. Світ перевернувся. Але політики ніби нічого не помічають і не пускають жінок до керування державою, викрикуючи «жінкам не місце в політиці!». Чого вони так категорично проти? Може бояться? За тисячоліття патріархату чоловіки створили хорошу матеріально-технічну базу і розгубилися. Що робити далі? У сучасному світі багато чоловіків роблять менше, ніж вони можуть, і це тисне на їх психіку, багато з них не знають на що себе витратити. А жінка знає, тому що вона – завжди творча енергія. Дуже важливі зараз жіночі якості такі, як вміння спілкуватися, інтуїтивне вміння побачити проблему в цілому, посидючість, старанність, уміння вникнути в деталі. І на цьому фоні навіщо зараз в політиці чоловічі якості: уміння ризикнути, відвага, витривалість? Вчені довели, що жінки більш стійкі до емоційних навантажень. Саме це вимагає сучасний неспокійний світ, у тому числі й політичний. Тому жінки могли б скласти не аби яку конкуренцію для чоловіків у державних справах.