Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.
7 серпня 1819Народився в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області) в родинізаможного козака. Навчався в Новгород-Сіверській гімназії.
1836закінчив п’ять класів Новгород-Сіверської гімназії
1839—1840навчався на філософському та юридичному факультетах Київського університету, але не закінчив його
1841прозові твори: «Циган», «Огненный змей. Повесть из народных преданий»
1841-1845викладав російську словесність у Луцькій, Київській, Рівненській та Петербурзькій гімназіях. Підтримував діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
1845Опублікувавши перші розділи роману «Чорна рада» у журналі «Современник», письменник здобуває визнання громадськості.
22 січня 1847Побрався з Олександрою Михайлівною Білозерською.Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко.
квітень 1847 у Варшаві, де за відрядженням Петербузької Академії вивчав слов’янські мови та культури, письменник був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства і висланий спочатку до Вологди, а потім до Тули із забороною писати й друкуватися.
1847—1850Куліш перебував на засланні, працював державним службовцем.
1851повернувся до Петербурга, працював урядовцем у Міністерстві державного майна.
1852«История Ульяны Терентьевны»,«Яков Яковлевич» 1856«Феклуша» 1856 — 1857З’являється двотомне видання «Записки о Южной Руси», збірка безцінних фольклорно-історичних та етнографічних нарисів, що викликала загальне схвалення.«Чорна рада»,«Граматка», «Народні оповідання».
1862Куліш укладає свою першу поетичну збірку «Досвітки. Думи і поеми», що виходить у Петербурзі.
1864 — 1868Жив у Варшаві.
з 1871Живе у Відні.
1873Живе у Петербурзі.Він готує тритомне дослідження «История воссоединения Руси», в якому прагне документально підтвердити ідею історичної згубності народно-визвольних рухів і піднести культуротворчу місію польської шляхти, ополяченого українського панства і російського царизму в Україні.
1882виходить збірка «Хуторна поезія». Наступного року Куліш відійшов від громадської діяльності й, усамітнившись у маєтку дружини на хуторі Мотронівка (тепер у складі є Оленівка Чернігівської області), присвятив себе літературній та науковій праці.
1883Поема «Магомет і Хадиза», збірка поезій «Дзвін
1884Драма у віршах «Байда, князь Вишневецький»
14 лютого 1897Помер на хуторі Моторнівка