Литературний диктант за повістю М.Трублаїні "Шхуна"Колумб"
1. Ким був на шхуні Марко?
2. Як називалося селище, в якому відбувалися описувані події?
3. Звідки в селище приїхала Люда?
4. Як звали молодшого братика Марка?
5. Найулюбленіше заняття дітлахів селища.
6. Хто такий Ковальчук?
7. Ким виявився незнайомець?
8. Як справжнє прізвище Ковальчука?
9. Чому, на вашу думку, він співпрацює з незнайомцем?
10. Звідки про Марка знали на заставі?
11. Яку роль відводив незнайомий Ковальчуку?
12. Чому завивав і скавучав собака на дворі у Ковальчука?
13. Хто така Катя? Чому Катю називали в селищі «дефективною»?
14. Як Марко і Люда обдурили собаку?
15. Де знайшли Катю?
16. З чого дітям стало зрозуміло, що перед ними ворог?
17. Яке доручення дав Марко Люді, а яке Каті?
18. Чому Катя впоралася з дорученням, а Люда — ні?
19. Чому затонув човен?
20. Як називалася шхуна, що підібрала підлітків у морі?
21. Як називався пароплав, що перебував у нейтральних водах?
22. В чому полягало його завдання?
23. Які приклади свідчать про шпигунську діяльність?
24. Як ви гадаєте, що таке «балумб»? Чому в надісланій радіограмі були помилки?
Але кожного разу, як я показую гостям Харків, я веду їх сюди. Іду, не готуючись до цієї зустрічі, не вибираючи найкоротшого шляху, найкращої точки огляду. Я іду тією дорогою, якою колись привів сюди мене, маленьку, мій батько, якою ми завжди приходимо сюди.
Від нашого будинку не так вже й далеко — спочатку нашою вулицею, а потім Сумською і одразу ж — у першу алею, у тінь старовинних дубів. Я знаю, що вони росли на цьому місці, коли й міста мого ше не було. Я жалію їх, ветеранів, чиї рани затягнуто цементом. Я знову хоч на хвилинку зупиняюсь ліворуч від велетня. Навесні шукаю і з радістю помічаю все ж таки, наперекір часу, зелені віти.
Ось він. Темна блискуча громада постаменту, сходи, що сягають угору, постаті на них. Але це потім. Спочатку — сам Тарас. Велике чоло, зсунуті брови, великі вуса приховують енергійні зморшки біля рота. Накинутий на плечі плащ. Рука, стиснута в кулак.
Сьогодні, здається, я чую:
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами.
Нащо стали на папері
Сумними рядами...
Минулого разу лунали рядки "Заповіту". Може, небо було тоді іншим — червоним від заходу сонця, а зараз ось-ось почнеться заметіль.
Тепер обійдемо, мовчки вітаючись. Ось Катерина, що притулила до себе дитинку, захищаючи від злої долі та недобрих людей. Поему я відкрила лише у школі, слово "покритка" зрозуміла пізніше, а ось що Катерина для Шевченка — найулюбленіше, найрідніше у світі ім'я, це знаю змалку.
І козаки, вільні, сміливі, відчайдушні, постають на інших сходинках. Історія гайдамаччини теж прийде лише у школі, а ось спорідненість Тараса Шевченко і Тараса Бульби годі-годі та й вирине з мого дошкільного дитинства. І я згадую, як тато не став колись нічого пояснювати — погодився, що схожі вони, бо обидва були борцями і любили Україну.
І знову киваю Тарасові — втомленому, бородатому, в солдатській шинелі. "Караюсь, мучуся, але не каюсь". Підводжу очі і бачу, що спина того, головного Тараса, не схилена. Це плечі тільки трохи опущено або плащ так накинуто.
Знову дивлюсь в очі солдатові — портретна схожість, він такий, як у моїй книзі, він поруч зі своїми героями. І звучить сумною мелодією:
Зоря моя вечірня,
Зійди над горою,
Поговоримо тихесенько
В неволі з тобою...
Величезний жорнов — тягар долі, прапор з уламаним древком, робітник, селянин з колоссям, дівчина з книгою як протилежність Катерининій долі, як початок і кінець.
Я, звичайно, знаю імена авторів пам'ятника — скульптора Манізера і архітектора Лангбарда, кількість скульптур і розміри кожної з них. Я можу роз'яснити символіку деталей та інше. Але краще просто тихесенько згадати його рядки, підводячи погляд по сходах. Я знаю: не раз ще прийду сюди, а колись тією ж самою дорогою приведу свою дитину.