Повість «Вогник далеко в степу» — один із найяскравіших творів видатного українського письменника Григора Тютюнника. Зображені в ньому важкі для нашої Батьківщини роки передані реалістично та яскраво. Автор майстерно змальовує образи хлопців — учнів робітничого училища, майбутню надію народу. Мені дуже сподобався цей твір, а особливо його головний герой — Павло.
Незважаючи на молодий вік, хлопець вже знає, що таке відповідальність. Він рано втратив батька, який загинув на війні. Залишився підліток у напівзруйно-ваній бомбою хаті разом із дружиною батька, тіткою Ялосоветою. Він відчуває себе господарем, відповідальним за цю жінку, і навіть радить їй по дорослому: «Казав уже їй раз: ідіть заміж, а я й сам якось». Щоб якось до й, Павло йде до училища. Там він може опанувати професію, там годують і дають пайок, яким він радо ділиться із тіткою. Щирим є захоплення хлопця, коли його група змайструвала лопати першого сорту. І це лише після першого чотиригодинного практичного заняття: «Не буду розказувати, що з нами робилося... Ну, штовхали один одного в груди, легенько так, звісно, не боляче, ляскали долонями по плечах, сміялися...»
Незважаючи на важкі післявоєнний час, Павлу і його друзям, трьом Василям, було легко й весело долати лісовий шлях, ідучи до школи. Одного разу їм дуже захотілося скуштувати абрикос, що росли в саду діда Штокала. Але старий стеріг свій сад вдень і вночі. Герой ніколи не куштував таких плодів, бо ні в кого жа селі не росли абрикосові дерева. Разом з друзями •они вирішили залізти у сад. Я не вважаю це крадіжкою. У ті часи у хлопців було мало радощів. Хлопчача цікавість взяла своє: «О, якби тільки хто знав, яке то щастя — рвати абрикоси уночі при місяці! Нахилиш гілку, а вони тебе лагідненько по маківці — тук-тук-тук». Яким же було здивування «злочинців», коли сам Штокало пригостив їх солодкими абрикосами.
Але найбільше мене вразило, коли Павло і його друзі власноруч змайстрували огорожку на могилі загиблого солдата. І коли пішла чутка, що його мають переховати в братську могилу, вони прийняли рішення будь-що відстояти її: «Обступимо могилку, візьмемося за руки і скажемо: «Ні!.. Не дамо...»
Объяснение:
Петро Сагайдачний – лише згадується; під його проводом починав Іван Сулима. Тарас Трясило – лише згадується; побратим Івана Сулими, який підняв повстання проти поляків.
Боплан – французький інженер, будував Кодацьку фортецю на замовлення польського гетьмана Конецпольського. Богдан Хмельницький – сотник реєстрового козацтва, мав сміливість посміятись з впевненості Конецпольського у непоборимрсті Кодацької фортеці: “На мою думку, все, що людина може збудувати, людина може й зруйнувати!”. Маріон – французький полковник жовнірів, що знаходились у Кодацькій фортеці під час нападу козаків; був страчений за наказом гетьмана Івана Сулими.
Объяснение:
Нам вчителька пояснювальна, що під "живим" автор розуміє інтелігенцію, під "мертвими" — українських поміщиків-кріпосників, а під ненародженими — простий народ. Або можна це зрозуміти, як порівняння з поколінням. Типу: мертвим — старому поколінню; живим — теперішньому поколінню; ненародженим, тобто майбутньому поколінню.