«Ніч перед боєм» — це розповідь про дідів, із якими зустрічався сам О. Довженко. Уперше твір було надруковано як нарис, як документ. Жанрове визначення «оповідання» зявилося в пізніших передруках.
Сам же О. Довженко був переконаний, що в центрі твору має бути образ сучасника, достойний слави предків. «В нашу, величнішу від усіх великих воєн, в цю от трагедійну пору, невже ж бо нікого поставити на зразок у великі горді лави? Невже, пак, нікому стати поруч? Невже так висохли, позморщувались душі? Чи не звелися лицарі? Чи не змарнів наш рід? Ні, не змарнів наш рід! Не перевелися й лицарі на нашій землі. Жива душа народна. Є кому стати з Богуном і з Байдою, є кому стать!» І в оповіданні «Ніч перед боєм» письменник створив героїчні образи так, як це робив український народ у своїх думах та піснях.
Герої твору є носіями кращих рис характеру людини — захисника Вітчизни. Їм властива твердість духу, нескореність ворогові; любов до батьківщини, волелюбність. Події виписані в романтично-піднесеному стилі, у творі все величне, незвичайне. Письменник описує такий стан душі, коли в останні хвилини життя людина почувається могутньою. Такий капітан Колодуб, що «з любого пекла виходив переможцем». Цим він нагадує героїв фантастичних казок, для яких не існувало жодних перешкод, усі труднощі вони долали легко. Змальовуючи образ Колодуба, О. Довженко використовує прийом контрасту. Портретна деталь («на вид ви такий,
пробачте, і маленькі і не дуже неначебто й здорові») є протиставленням до непереможної сили людського духу. Образи дідів — «добрих річних духів» — є уособленням краси і величі українського народу. Письменник не зосереджується на розкритті їхніх характерів, бо його завдання — за до цих персонажів загострити в читачів почуття ненависті до ворога, закликати до останнього подиху боронити кожен шматочок рідної землі.
Сліпе прагнення до наживи - справжнє горе людей. І цьому існує багато літературних реальних прикладів. Згадаймо твір Карпенка-Карого "Сто тисяч", головним героєм якого є Калитка - жадібна на гроші людина. Він опинився під владою грошей, забувши про своїх рідних, нехтуючи здоров'ям своєї дружини, щастям власного сина. Хоча Калитка був досить забузпеченим, він пагнув більшого і навіть був готовий піти на протиправний обман, купивши фальшиві гроші... Що ж, доля покарала його, і безталанний селянин залишився взагалі ні з чим. Гроші однозначно руйнують людську душу - ось до якого висновку підводить нас автор твору. Стаючи метою нашого життя, вони відбирають його, і треба мати не аби яку силу волі для того, щоб не опинитися під владою грошей.
Мабуть, так. Адже Івоніка та Марічка понад усе любили Михайла, а Саву вони любили менше. Він, засліплений коханням до Рахіри та образою на батьків, вчинив братовбивство. Та батьки не змогли б пережити знищення долі обох синів, тому Івоніка приховав від правосуддя те, що Михайла вбив саме Сава. Івоніка та Марічка все ж будуть відчувати свою провину за те, що сталося. Але до кінця життя вони так і не зрозуміють, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою владу, приносить більше страждань, ніж врожаю.
«Ніч перед боєм» — це розповідь про дідів, із якими зустрічався сам О. Довженко. Уперше твір було надруковано як нарис, як документ. Жанрове визначення «оповідання» зявилося в пізніших передруках.
Сам же О. Довженко був переконаний, що в центрі твору має бути образ сучасника, достойний слави предків. «В нашу, величнішу від усіх великих воєн, в цю от трагедійну пору, невже ж бо нікого поставити на зразок у великі горді лави? Невже, пак, нікому стати поруч? Невже так висохли, позморщувались душі? Чи не звелися лицарі? Чи не змарнів наш рід? Ні, не змарнів наш рід! Не перевелися й лицарі на нашій землі. Жива душа народна. Є кому стати з Богуном і з Байдою, є кому стать!» І в оповіданні «Ніч перед боєм» письменник створив героїчні образи так, як це робив український народ у своїх думах та піснях.
Герої твору є носіями кращих рис характеру людини — захисника Вітчизни. Їм властива твердість духу, нескореність ворогові; любов до батьківщини, волелюбність. Події виписані в романтично-піднесеному стилі, у творі все величне, незвичайне. Письменник описує такий стан душі, коли в останні хвилини життя людина почувається могутньою. Такий капітан Колодуб, що «з любого пекла виходив переможцем». Цим він нагадує героїв фантастичних казок, для яких не існувало жодних перешкод, усі труднощі вони долали легко. Змальовуючи образ Колодуба, О. Довженко використовує прийом контрасту. Портретна деталь («на вид ви такий,
пробачте, і маленькі і не дуже неначебто й здорові») є протиставленням до непереможної сили людського духу. Образи дідів — «добрих річних духів» — є уособленням краси і величі українського народу. Письменник не зосереджується на розкритті їхніх характерів, бо його завдання — за до цих персонажів загострити в читачів почуття ненависті до ворога, закликати до останнього подиху боронити кожен шматочок рідної землі.